Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на книгу В'ячеслава Васильченка «Притулок для прудкого біса»
01.08.2013

Ірина Костюк (м. Київ)
 
Життя – кросворд, а ми у ньому…



Васильченко В’ячеслав. Притулок для прудкого біса : детективний роман / В. М. Васильченко. – Луцьк : ПВД «Твердиня­», 2013. – 292 с.

…А ми – вписані відповіді. Тільки питання: хто ти у цих магічних квадратах? Творець? Чи, може, Гравець? Яке місце доля підготувала для тебе?

«Притулок для прудкого біса» В’ячеслава Васильченка розкаже, як «чорти підшукують для себе (здавалось би) тихі болота», вкидають туди гострі посланнячка на кшталт: «Я тебе знищу» і викликають на поле. На жаль, не футбольне. А життєве поле бою чи то гри… Але в усякому разі ти не маєш права на помилку, бо інакше…

…Бо інакше маєш усі шанси стати героєм наступного гостросюжетного роману В’ячеслава Васильченка. Але поки наступний готується до виходу у світ, поговоримо про новонароджений. Детективний роман «Притулок для прудкого біса» з’явився цьогоріч, перед цим устигши охреститися «ексклюзивним» на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова».

До слова, автор роману «коронований» уже вдруге. Минулого року його книга «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки» отримала «Вибір видавця». От і 2013-го нові пригоди не залишилися без уваги. Це стає доброю традицією.

Письменник створив уже цілий цикл захоплюючих детективних пригод («Гаудеамус в исполнении смерти…», «Дворушники…», а тепер до цієї компанії приєднався ще й «Притулок…»). І кожного разу все, як годиться: гострий, як лезо, сюжет, напруженість до останньої крапки, що аж долоні пітніють, інтрига, від якої заціплює зуби, і ти ненаситно перегортуєш сторінку за сторінкою, щоби нарешті зрозуміти: хто винуватець цього «детективного свята»?

І, звісно, куди ж без неперевершеного, гострого на розум Богдана Лисиці, який сталевою логікою, нестримним бажанням і безстрашністю кладе край злочинним діям і різного роду несправедливостям. Крім того, кожна книга дарує бонус: читач стає ще й героєм, бо таки поринає у пригоду і віддає їй усі свої здатності мислити й шукати винного.

Отож, новий роман – «Притулок для прудкого біса» – небуденна розповідь про буденні, здавалося б, речі. Уявіть, що ви усе життя дотримувалися формули: «мрія + робота + робота + робота = успіх», аж тут однієї погожої днини вам надходить лист. Із віршами. І вкінці, як то личить, постскриптум: «P. S. Я тебе знищу».

І що далі? А далі ти починаєш гортати свою пам'ять, згадуєш незаповнені лакуни і розумієш, що життя – це кросворд, основа яких – крослайфи. Так, наші з вами життя, які так чи інакше перетинаються на «загадкових доріжках». З цим і зіштовхуються герої «Притулку…».

«Кожен наш крок відлунює в пам’яті Всесвіту» нагадують чи то застерігають перші сторінки роману, герої якого, на жаль, забули цю просту істину. «Бізнес-вепри», як називає їх автор, пам’ятають номери своїх кредитних карток, телефони та адреси партнерів, але забувають про головне, а тому і стають «тихим болотом» для невтомних «чортів».

Андрій Никонов – один із тих вепрів, котрий хоч ніби й жив праведно, але не вберігся від гріха. Його історія – це історія людини, яка страждає «вибірковою амнезією»: рахунки і цифри пам’ять фіксує, а от думку про те, що «за все доводиться платити», стирає із мозкових комірок. Через це (чи завдяки цьому) наш персонаж і втрапляє в халепу. Йому не вистачає місця у болоті, яке він сам і замісив. Бізнесмен отримує лист. Спочатку один, потім другий, третій… Смерть наближається. Віршокроками.

Чоловік отримує послання у вигляді кенотафій – «надгробних написів для тих, чиє тіло не знайдене». І кожна поезія закінчується словами: «…Та Око бачило з небес, у кому біс прудкий воскрес…». Смертоносець пропонує Никонову поламати голову над кросвордом. Кросвордом смерті. У кожному вірші зашифроване ім’я жертви з оточення бізнесмена, а далі і – самого Андрія.

На допомогу приходить професор Богдан Лисиця, який застряг у цьому «болоті» завдяки своєму старому френду із юрфаку, полковнику міліції Євгену Кодаковському. Оскільки «могутнішої сили за невідомість людство не вигадало», Богдан залюбки починає слідство. Справа нелегка і без втрат не обійдеться, але й без винагороди – принаймні головний герой – не залишиться.

Задля розв’язання непростого завдання Богдан Лисиця підключає всі свої можливості. Чоловік аналізує тексти, співпрацює з міліцією, залучає до роботи свого друга-журналіста Бондаренка, а головне – веде власне таємне розслідування. Ось тут і стає гаряче. Адже це категорично заборонено Богдану його «мент-ангелом-право-хранителем» Кодаковським, який хвилюється за життя однокашника. Але ж Богдан не був би «Лисицею», якби не вплутався у щось загадкове і заборонене.

Хоч і така подвійна гра краде у професора спокій і нерви, але й натомість дещо дарує. Наш «слідопит» спочатку потрапляє на слід чарівної дівчини Жанни, яка, крім зовнішніх принад, страх, яка розумна і «не-жіноча» (на побачення не запізнюється, не ображається на дурниці і сміливо вистоює партію в пінг-понг слів і поглядів з незнайомим чоловіком).

Жанна – ще та перчиця і, звісно, не залишає серце професора у мирі і злагоді. Краде його. У них зав’язуються стосунки… Стосунки зав’язуються, а ланцюжок «смертельного кросворду Никонова» починає розв’язуватися. Знову ж таки не без участі Жанни (про яку вона навіть не здогадується, до речі). Богдан вирушає у «слідчу подорож». А хто шукає, той… Той знаходить бажане. У випадку Лисиці – загрозливого «поета».

У цьому детективі немає традиційного поділу персонажів на чорно-білих героїв. У «Притулку…» потенційний вбивця – це не уособлення зла, а навіть навпаки. «Поет» тисне на слабкі місця своєї жертви, змушує її страждати через її ж життя.

Богдан Лисиця іменує ворога Никонова Естетом. Він сильний супротивник. Ерудит із тонким поетичним смаком і талантом. Естет завжди на декілька кроків попереду. Його неможливо скинути з канату, і це ще більше розпалює бажання Лисиці зірвати маску із загрозливого словолюба. Хоч і непросто це дається нашому професору. На полі бою не без утрат: комусь пригрозить пальцем – чи то радше кулею – смерть, у когось «здасть» серце, у всіх – нерви, але зрештою… Побачите самі.

Протягом усього роману герої намагаються визначитися: хто ж таки творець, а хто – гравець, забуваючи, що Творець один, все інше – гріховні копії. Але життя – це суцільна підміна понять задля власної вигоди. Це гра, де сьогодні ти на «грошовому коні», а завтра – під «троянським».

Автор інтригує читача, непомітно вводить його у гру. Не дає йому шансів випередити Лисицю у його пошуках, однак надає вакантне місце помічника професора. Змушує думати і самому шукати вихід із «матової» ситуації. При цьому читач, справді, вірить, що від його дій змінитися хід цієї історії…

Зрештою, хід історії вже прописаний, він авторський, а от протікання нашого життя залежить виключно від нас. І цей роман допоможе стати мудрим Естетом. Але – незагрозливим. А тим, що знатиме, як уберегти власне життя від морального банкрутства.

// http://life.pravda.com.ua/columns/2013/08/1/134969/
Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (02.08.2013)
Переглядів: 296 | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]