Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на книгу Ольги Ткач «Вільна невільниця»

14.08.2015

Віктор Мельник (м. Вінниця)
 
Квіти і терни італійських теренів




Ткач Ольга. Вільна невільниця : повість // О. В. Ткач. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2014. – 140 с.

За два останні десятиліття в Україні постав цілий книжковий масив, який справедливо було б назвати «емігрантською літературою» (хай навіть комусь такий термін не подобається). На мою думку, він не міг не з’явитись, бо відображав новітні життєві реалії та показував нового героя в нових обставинах, доти у нас невідомих. Одні книги здобулись на значний розголос, отримавши премії (як приклад можу навести роман кримчанина Владіміра Бушняка «Стамбульский зазывала»), інші «тихо» дійшли до читача, не викликавши серйозної уваги критиків, хоч новий літературний пласт, як на мене, цілком заслуговує фахового прочитання та узагальнення.

Серед таких видань, які поповнили мою книжкову полицю останнім часом, можу назвати і «Заплакану Європу» Наталки Доляк, і «Вирій загублених душ» Тетяни Ковтун. А найсвіжішим набутком стала «Вільна невільниця» вінничанки Ольги Ткач, що побачила світ торік у луцькому видавництві «Твердиня».

І саме «Вільна невільниця», хоч за обсягом вона й менша від названих вище творів, справила найсильніше враження. Вона читалась так, як з неослабною увагою читається документальна розповідь очевидця та учасника подій, в міру «присмачена» белетризованою формою оповіді. Авторці не потрібно було нічого вигадувати: за образом головної героїні, колишньої вчительки-словесниці, а відтак італійської заробітчанки Оксани, легко вгадується її особистий досвід.

Податись на чужину Оксану примусила скрута, адже важко прожити та ще й утримати сім’ю на зарплату педагога. До того ж перша практика, отримана з початку дев’яностих на одеських та варшавських базарах, пробудила підприємливу жилку, і вона відважується поїхати далеко й надовго, щоб не лише віддати борги, а й заробити на гідне життя.

Щоправда, напочатку довелось пройти і через приниження, і через відвертий обман. Епізод за епізодом, впевнено і вивірено Ольга Ткач розгортає непросту історію своєї героїні, її адаптацію до італійських умов, уперте долання труднощів. Оксана має сильний характер, але нерідко, переважно в перший період, і в неї на очі навертаються сльози.

Вирвавшись від колишньої співвітчизниці Зойки, яка «допомагала» українкам, заодно немилосердно обдираючи їх, героїня переїжджає в місто Сан-Джузеппе. В уяві читача постає багатогранна картина справжнього буття на чужині, а заодно і невелика галерея образів представниць сучасної трудової еміграції. Кожну з них штовхнули на непростий крок свої (але водночас такі схожі!) труднощі, кожна шукає власний вихід зі становища.

По-різному змальовуються також місцеві мешканці, і це дозволяє повірити в правдивість описаних у романі ситуацій. Одні італійці – абсолютно байдужі до напівдармової робочої сили, яку готові цинічно експлуатувати вдень і вночі на найбрудніших роботах. Трапляється, що жінкам пропонують надавати ще й сексуальні послуги (ясна річ, за додаткову плату). Інші ставляться до емігранток доброзичливо, з розумінням, адже не з медом велось людям на Батьківщині, раз рушили в неблизькі світи за мозолястою копійкою.

Якраз таким – совісливим і людяним – описує авторка Антоніо Калдареллі, з яким Оксана знайомиться на останніх сторінках книжки. Далі оповідь переривається, як прийнято казати, «на найцікавішому місці». Виявляється, «Вільна невільниця» – тільки перша частина задуманого Ольгою Ткач розлогого полотна про долі наших співвітчизниць на берегах Середземномор’я, і тому в кінці заключного розділу стоїть багатообіцяюче «Продовження буде».

Що ж, почекаємо.

До наступної книжки!

// Вінницька газета. – 2015. – № 63. – 14 серп. – С. 16.

Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (27.08.2015)
Переглядів: 242 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]