Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на детектив В’ячеслава Васильченка «Gaudeamus», виконаний смертю»

24.03.2016

Марія Сипченко

 
«Перегортаючи сторінку за сторінкою Gaudeamus’а…»


Васильченко В’ячеслав. «Gaudeamus», виконаний смертю : детективний роман / В. М. Васильченко. – Вид. 2-ге, доп. і перероб. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2014. – 304 с.

Детектив – це наймістичніший та водночас найнесподіваніший жанр літератури. Якісний детективний роман тримає в напрузі кожну клітинку тіла аж до фінального рядка. Саме так сталося і зі мною під час читання книги ««Gaudeamus», виконаний смертю» В’ячеслава Васильченка. Це перший роман автора, що потрапив до моїх рук. Саме його я обрала через те, що історія, покладена в основу сюжету, тісно пов’язана зі французькою культурою, а події відбуваються у Парижі. Париж – місто моєї мрії. Він неймовірно красивий, цікавий, інтелігентний та, безперечно, містичний. Усе, що там відбувається, автоматично перетворюється на детектив.

Знайомство з цією книгою розпочалося рядками «Присвячується професурі… А ще… зеленому чаю «Greenfield»». «Ну, якщо присвячується професурі, то роман точно має бути неймовірно інтелігентним та витонченим!» – подумала я і перегорнула сторінку. Перед першим прологом розміщені чотири цитати, авторами яких є Оноре де Бальзак, Луї Арагон, Жан-Крістоф Гранже та Еухеніо Фуентос. Вони настільки надихають, що одразу думки блукають десь вуличками Парижу під мелодії акордеону. Та час повертатися до реальності, адже роман чекає!

Відверто кажучи, я не думала, що після таких вступних цитат мене зможе щось надихнути ще сильніше. Та я не мала рації. Перші рядочки прологу мене неймовірно зачарували. «Франсуа обережно відчинив двері спальні герцога Наваррського…» Як же це велично та стильно звучить! Вікторіанська доба, стиль бароко, величність та могутність – ось які асоціації промайнули в голові. Я остаточно зрозуміла, що це буде чудовий роман. Але академічність у стилі написання інколи, на мою думку, була занадто помітною. Мало простої мови, багато головоломок, складних виразів. Роман же ПРО професуру, а не лише ДЛЯ неї!

У прологах автор ненароком торкається теми, що буде обвивати усі події сюжету – Орден абскондитів. Що це таке і з чим його їдять дізнаєтесь тоді, коли розпочнете читати цей роман. «Людина в білому» , «Монах-лицар»… Ці містичні назви навіюють страх та цікавість, тримають у напрузі. Що ж далі? Хто головний герой роману та що з ним станеться у Парижі?

Знайомтесь, Богдан Лисиця. Він – звичайний філолог, розумний чоловік та мрійник. Родом зі столиці України. Саме там живе і працює. Богдан – недовчений юрист, але йому це не заважає. Адже за словами автора, «його стихією була, є і буде філологія». Він надто душевна людина, спокійний та врівноважений. Щодо бажань: мрією Лисиці був саме Париж. І в цьому романі В’ячеслава Васильченка вона здійснилася. Суть історії, що трапилася з Лисицею, насамперед пов’язана з тим самим Орденом абскондитів. Але як – сказати не можу, оскільки інтрига втратить будь-який сенс (а для детективу це неприпустимо). Варто сказати лиш одне: буде нереально цікаво. Незважаючи на такий нетиповий образ головного героя, на жаль, для мене він лишився не до кінця розкритим. Можливо це задумка автора, аби тримати напругу, але я б хотіла дізнатися про Богдана побільше.

Майстерність автора бездоганна: велика кількість художніх засобів, прекрасно побудовані речення, пунктуація, красиві мовні звороти. Але часто Васильченко використовує короткі речення. Вони не завжди приємні оку та, на мою думку, в багатьох моментах їх можна було б об’єднати в одне. Наприклад, «Антуан постукав. Нічого. За дверима – тиша» Після об’єднання читати і сприймати інформацію було б набагато легше. Щодо фразеологізмів можу сказати лише те, що їх забагато. Частенько вони трапляються і інколи навіть дратують. Якби їх було трішки менше, я вважаю, було б краще. Незважаючи на ці плюси та мінуси, історія та її виконання настільки стильні та академічні, що це може стати стартом суттєвим змін мислення українців та їх поглядів на сучасну українську літературу, особливо на детективний жанр.            

Отже, є позитивні риси. Так само простежуються і негативні. Їх значно менше, проте вони присутні. Зрештою, роман ««Gaudeamus», виконаний смертю», попри українське походження, виконаний в кращих літературних європейських традиціях. Хочу порекомендувати цю чудову книгу кожному, і навіть тим, хто є байдужим до детективів. Обіцяю, після цієї історії Ви їх полюбите!
Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (24.03.2016)
Переглядів: 227 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]