Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на детектив В'ячеслава Васильченка «Притулок для прудкого біса»

04.10.2016

Віталіюс Квітка (м. Олександрія)

 
Притулок для Васильченкового «біса» в казані паруючого асфальту сучукркліт


Васильченко В’ячеслав. Притулок для прудкого біса : детективний роман / В. М. Васильченко. – Луцьк : ПВД «Твердиня­», 2013. – 292 с.

Звичайно, до автора чимало питань «технічного» характеру. Він та редактура, схоже, зробили все, аби утруднити читання книги (ці всі курсиви, які підкреслюють невідь що, «залапочення» купи слів, які можна було б не брати в лапки – а то так можна було б і чи не весь текст брати в лапки; всі ці вибрики з цитатами з класиків радянських кіно та літератури – мало дають, а бажання бути автора оригінальним, який і так є оригінальним, приховують погано; вказування додаткових хронікальних деталей – хто на якій трасі загинув – які мало підкреслюють відчуття страху, але створюють відчуття, що автор паралельно хотів би написати також хроніку; ну і взагалі дотепність автора, до місця і ні автора...). Я б сказав, Васильченко – гримуча суміш британського автора (ясний мозок, чіткі колізії, емоційна стриманість там, де слід було б очікувати інфантильного виявлення емоцій, вміння максимально приховати авторські наміри) та красномовного, але швидше балакучого француза. Але ці всі вади є і в моїх романних пробах, тому слід вибачати схожі речі в інших (або змінюватися самому). Набагато важливішим є результат книги. Він прекрасний – тому що від книжки а)важко відірватися і б) навіть часом зникає відчуття, що ти читаєш жанрову прозу. Щоб зрозуміти ґеніяльність цього твору, треба серйозно вчитуватися у за визначенням напівсерйозний ніби – бо таки популярний – жанр. Але от Стівен Кінґ, який міг писати й відсторонено інтелектуальну прозу, обрав популярну. І Васильченко, схоже, попри мозок шахіста і кросвордиста,зосередився на тому ж виборі. Дійсно, працює він схоже на те, як зазвичай працює поет – коли значною мірою «мотором» твору стає вкладання власної душі. Тоді як «професійні», апоетичні прозаїки, як правило, кришталуватенько холодні. У них або тло, на якому відбувається інсценована ними драма – приблизне, або всі герої – клони, такий собі леґіон Каїв та Снігових королевок. Слава В. – я б сказав, самородок з київських нетрів у детективістиці. Таке враження, що твір класичний у жанрі – ніби читаєш направду якого-небудь Конан-Дойла чи Крісті, так все «залізобетонно» класично і переконливо. Подібні думки викликають шкоду і подив, що цей твір не екранізовано – а екранізують яку-будь фільмову проектщину. Крім того, такий собі «букворм»/книжковий хробак, професор Лисиця дійсно вкарбовується як образ не згірше від Пуаро. Може, автор передав куті меду в комічному зображенні міліції («де Тревіль»), однак і Трев звучить капітально, класно. Скажіть, хто читав цю річ та інші, нехай недетективні речі, га, якийсь із образів, з тих що не асоціюються особисто з вами ви змозі згадати? От бачте – практично ні, всі вони, образи укрпрози, повзуть нескінченною плеядою «списку кораблів, що Мандельштам хотів сказать» (або паруючим асфальтом латання дірок відсутності української літератури). А от де Тревіль, чи «майже інспектор» Лисиця Васильченка – легко спадають на думку. Чому? Тому що автор не полінився не тільки інтелектуально (тут йому 12 балів, – вгадати, що станеться далі, практично нереально) попрацювати, а вкласти душу в персонажі. Вони для нього – не просто засіб реалізації письменницького таланту чи потрапляння на вищий щабель селюкуватого за смаками письменницького рейтингу України, вони – як живі. Крім того, гарно пропрацьована київська топоніміка (хоча це могло бути й добре й погано для твору, ризикований трюк – але наразі воно вийшло «хорошо весьма»): ти згадуєш місця, де сам блукав, ти йдеш, словом, за персонажем. А не так, як в деяких, навіть дуже блискучих авторів: «вони зайшли до найкращого київського ресторану». З останньої репліки випливає, що я маю похвалу Славі Васильченку уже за гарну деталізацію – цьому звабливо-інтелектуальному «бісу», що сяє посмішкою з казана паруючого асфальту сучукрліт.

/ https://www.facebook.com/notes/vitalijus-kvitka/%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%83%D0%BB%D0%BE%D0%BA-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B2%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B1%D1%96%D1%81%D0%B0-%D0%B2-%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D1%96-%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%83%D1%8E%D1%87%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B0%D1%81%D1%84%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83-%D1%81%D1%83%D1%87%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%BA%D0%BB%D1%96%D1%82/1302155983142520

Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (14.10.2016)
Переглядів: 208 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]