Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на детектив В'ячеслава Васильченка «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки»

18.01.2015

Ілона Софіюк (м. Київ)
 
Таємниці на кожному кроці


 

Васильченко В’ячеслав. Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки : детективний роман з елементами містики / В. М. Васильченко. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. – 336 с.

Вони вже давно серед нас... Хто Вони? Це люди чи звірі? Може, дворушники? А хто ж такі ці дворушники?

Багато виникло запитань, коли побачила книгу В’ячеслава Васильченка «Дворушники, або Євангелія від вовкулаки» і, мабуть, аби вдовольнити свою допитливість, я й розгорнула сторінки цього детективного роману. А ще тому, що детектив – це вже пригода, постійні роздуми, здогадки, аналіз, передбачення, активно працююча уява, це хороша вправа для власної фантазії і, неодмінно, це можливість відчути себе в ролі чи то слідчого, чи то детектива або ж журналіста, що веде своє розслідування. І ось, забігаючи наперед, я впевнено говорю, що, прочитавши роман, я не розчарувалась, адже змогла пережити цікаву, загадкову, подекуди містичну історію разом із її головними героями. Інколи мені здавалося, що я міркую так, як і Богдан Лисиця – журналіст від Бога, детектив в душі і постійний шукач істини. Деколи наші думки розходились, мені часто хотілося бути його партнером (швидше помічником), щоб разом з ним шукати, радитися, додумуватися, виконувати якісь доручення. Справді, якщо з головою поринути у вир тих подій, що описує автор, можна перенестися туди, де це все відбувалося.

Заплутаний сюжет, багато героїв, кожен з яких важливий, до кожного відчуваєш якусь внутрішню підозру, а то й побоювання, комусь довіряєш, а згодом розчаровуєшся або навпаки – справжнє обличчя відкривається тільки згодом. Люди дуже часто одягають маску, аби прикинутися іншими. На то у кожного з них свої причини (чи то об’єктивні, чи ні), приховані глибоко у їхній свідомості. Ось і перша відповідь на моє запитання, хто такі дворушники – це «люди з двома душами, з двома серцями». Такі зустрічаються нам у романі, але не розкриватимемо всі карти, називаючи їхні імена.

Дух авантюризму, ризику не покидав мене під час читання. Богдан Лисиця неодноразово потрапляв в небезпечні ситуації, з яких, здавалося б, немає виходу, але він завжди його знаходив. Адже це людина з гострим розумом, винахідливістю та вмінням рішуче діяти. Головний герой, він же професор Богдан Лисиця, може багато чому навчити, а якщо бути уважним читачем, не важко побачити алгоритм його дій у важких ситуаціях і почерпнути багато корисного для себе. Це одна із причин, чому варто прочитати детектив.

«Дворушники, або Євангелія від вовкулаки» – це книга, в якій читач може знайти безліч цікавого про деякі місцини Києва, прочитати про вже знайомі йому вулички, маршрути, магазини, можна відчути навіть атмосферу київського метро («Мандрівка підземкою мала низку переваг, серед яких виділялися дві: без проблем дістаєшся потрібного місця й без перешкод міркуєш…») Хочеться зауважити й на тому, що, читаючи детектив, ти не можеш не помітити великої любові автора до автомобілів, адже головний герой – вправний і відповідальний водій («…мав непорушне табу. Певний абсолют. Гранітну заповідь. Спиртне. Кермо й алкоголь завжди сприймав як паралельні лінії…»), він гарно обізнаний у автівках, і ці знання йому допомагали у розслідуванні.

Досить вдало В’ячеслав Васильченко говорить про театр: «Театр – це завжди загадка. Нерозгадана. Ніколи й ніким. Тут люди – і актори, й глядачі – опиняються в іншому світі. Зовсім іншому житті. Ні в тому, яким воно було, ні в тому, яким є, і ні в тому, яким буде. В тому, яким могло б бути. Але ніколи не буде». Театральні перипетії заплутують журналістське розслідування, але чи це змогло збити з пантелику Богдана Лисицю можна дізнатися, поринувши в детективну історію про вовкулаку. До речі, про нього, про вовкулаку. Саме він крутиться навколо всіх і кожного, хтось його боїться, а хтось жадає зустрічі з ним. У книзі періодично трапляються статті Володимира Ярчука про походження вовкулак, про те, хто вони такі і що для них характерне. Ці історичні довідки дозволяють нам більше дізнаватися про цих створінь і водночас доповнюють роман цікавими фактами. А скільки тонкощів журналістської професії ми бачимо в книзі, скільки суперечливих і неоднозначних думок з уст самих же героїв: «Журналіст і вихована людина. Хіба ж таке можливе? Заради сенсаційного, чи, швидше, смаженого, факту ви (журналісти) готові переступити через будь-що» або ж: «Журналісти – як вовки: скільки вибігав, стільки й уполював».

Про мовне багатство детективного роману годі й говорити. Тут і метафори (фарширувати квартири, столики мирно дрімали, будівля задирала ніс), і фразеологізми (одержати гарбуза, біс у ребро), і перифрази (магазин морепродуктів – креветко-рибно-мідієвий мурашник, охоронець – циклоп, що стежить за порядком), і оказіоналізми (ДжеймсБондування, успішок, беззалізнокінні, сміхонасолода). «Дворушники…» також дуже повчальна книга, адже наповнена глибокими філософськими роздумами, над якими варто замислитися кожному: «…всі машини – з одного заліза, а люди – з одного тіста», «Рішучим кроком назустріч небезпеці знищуються будь-які страхи», «…чого найбільше боїшся, обов’язково притягнеш у своє життя».

Захоплива детективна історія та ще й з елементами містики переносить нас у світ таємниць, вони на кожному кроці, але будь-яка загадка має на меті, щоб її розгадали. Для цього потрібно не так вже й багато: здоровий глузд, уміння міркувати, трішки креативу й непереборне бажання знати відгадку. Читаючи книгу, я постійно переживала різні емоції: страх, хвилювання, гнів, радість, здивування, співчуття, але мене завжди переслідувала інтрига, що ж буде далі? Тому сторінка за сторінкою – і я тепер знаю, як ця історія закінчилась. Розповідати не буду, скажу єдине – несподівано!
Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (18.01.2015)
Переглядів: 631 | Рейтинг: 2.9/14
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]