Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Міні-рецензія на книгу Еліни Заржицької «Великий Луг над Дніпром: казки і легенди»

12.08.2014

Олена Швець-Васіна
 
Сучасні герої минулого Наддніпрянщини




Заржицька Еліна. Великий Луг над Дніпром : казки і легенди / Е. І. Заржицька. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 160 с. + 24 іл.

Поліграфічно-видавничий дім «Твердиня» (м. Луцьк) повинен процвітати й надалі, випускаючи в світ такі книги, як «Великий Луг над Дніпром. Казки і легенди» дніпропетровської дитячої письменниці Еліни Заржицької. Книга видана  із високою майстерністю поліграфії, яка підкреслила самобутні, живі, барвисті малюнки художників-студентів Дніпропетровського театрально-художнього коледжу (керівники: Лана Королевська, Діана Самарська). Підкуповлює зі смаком продумана композиція оформлення титулів до розділів Аліси Осіпової.

Еліна Заржицька – одна з яскравих нових «родзинок» цілого «грона» авторів – членів Національної спілки письменників України.

 «Великий Луг над Дніпром. Казки і легенди» – четверта книжечка автора, яка подарувала стільки мудрих та по-народному простих, веселих та журливих, істинних та вигаданих казок і легенд маленьким і дорослим читачам. Е. Заржицькій притаманні тяжіння до самобутності, до свого почерку, шукання свіжих творчих засобів, але автор обов’язково доскіпається до історичної правди, навіть у фантастичних оповідях.

Які ж бо «племена і народи селилися понад Дніпром-Славутою з давніх-давен» і чому? За словами  автора «Особливо приваблювала їх місцевість, де розливалася велична ріка… Тягнулася та місцевість від Хортиці аж до урочища Паліївщина, де нині місто Нікополь. Козаки, оселившись на берегах Славути, назвали це місце Великим Лугом, батьком його величали за те, що годує-напуває та ще й притулок дає».

Кабанчик, білка, качка, зайці, ворона, жаба, щука, горобець, жайвір, сорока, пугач, метелик, джміль, ящірка, півник, лисиця, вовченята, вуж, гадюка, їжак та ін. – різноманітні за середовищем проживання, характером та іншими властивостями герої розділу «Казки про тварин з берегів Дніпра». Авторка поєднує майже в кожній казці, на перший погляд, несумісних істот: кабанчика і каченя, зайця-куцохвостика і чарівний барабан, жабу і щуку, горобця і пугача, ящірку і півника тощо. Тим цікавіше читати і намагатися вгадати фінал кожної казки! Тим паче, що казкарка не повчає менторські читача, а тільки дає підказку до правильного висновку, завершуючи кожну вигадку прислів’ями давнини.

Перегортаємо сторінку – і ми в живій «небувальщині» – наступному розділі «Казки про наддніпрянців». Еліна Іванівна зразу ж вводить читача в яскравий світ минувшини, малює поетичною прозою картини з життя героїв:

«Коли вже те  в Бога й діялось, але стояла на березі Славути-Дніпра, нижче острова Козацького, потужна фортеця з невеликою слободою при ній. У тій слободі жила дівчина… Сидить, у річку гіркі сльози ронить. А по річці золота стежечка золота вистилається, прямісінько до сонця. І бачить Орися, що йде до неї по золотій стежці Сонячний чоловічок.

– Добридень, Орисю, – наче душа до душі говорить. – Я твоєї матусі посланець. Просила вона передати оці чобітки. – І простягає дівчині точнісінько такі чобітки, як пан пошити звелів…»

Лінії поведінки позитивних героїв «Казок про наддніпрянців» – втілення ідеальних і прекрасних відносин між людьми, між людьми й природою. Начебто дивимося сучасну комп’ютерну гру, населену  предками-козаками, де благословенні дівчини вишивають рушники, шиють чобітки, співають, стережуть домашнє вогнище; де моторні, хвацькі, вільнолюбні парубки борються з панами, морським царем, іноземними загарбниками; грають на бандурі; ходять під вітрилами; долають дніпрові пороги; зводять мости порухом пальця; крім того обидві половини людства цих казок радіють і плачуть; вміють чекати, кохати, надіятись і вірити…

Головне, що закінчується ця так звана комп’ютерна гра перемогою добра над злом і страхом, а також здобуттям волі.

Та найцікавішим, на думку автора цих слів, створений третій розділ – «Легенди Великого Лугу». Дивіться: «…на самісінькому краю світу жили матінко Земля з батьком Небом. Дружно жили, разом працювали, разом і пісні співали. Вдень матінко Земля на городі  чи в саду порається, а батько Небо доглядає, чи не потрібно ті рослини полити, дощем окропити або теплом Сонячним поживити. А ввечері, як зберуться, то теж не склавши руки сидять. Земля тче і пряде, шиє і мереживо плете, а Небо з дерева різьбить та розмальовує або з каменя щось висікає…» Чи ви знаєте, дорогі друзі, що Земля, протиріч попередньо сказаному, може сваритися з Небом? І як з’явилося одне з найчарівніших українських дерев – червона калина? А що передує з’явленню небесних світил – комет в небі? Як прегарні працьовиті жіночки перетворились у дивних комах – бджіл? Як на небі створився Чумацький Шлях із Возиком Зоряних сестер? І що Дніпро-Славута  має «двадцятеро синів та дочок» – Ворсклу, Прип’ять, Сож, Конку, Десну, Рось, Ірпінь, Самару, Оріль, Інгулець, Псьол, Суру та ін.? Як скам’яніла красуня Діяна, а «відтоді половці почали робити кам’яних баб – копії тієї, найпершої, щоб просити у них щастя в коханні та щасливого життя для усієї родини, бо вірили: Діяна завжди допоможе, не залишить без уваги жодного сіромаху»? В центрі міста Дніпропетровська, біля Історичного музею, – як зв’язок минулого з сьогоденням – шикуються кам’яні баби, нагадуючи перехожим про безмежність і недовговічність життя…

В кожній легенді є квант правди, кожна легенда роздмухує допитливість і юних читачів, і старшого покоління.

Читаймо казки і легенди Еліни Заржицької, і, дай Бог, щоби після прочитання останньої сторінки почувся патріотичний подих історії країни, де ми живемо, з’явились почуття єднання з корінням праотців і гордості за наш волелюбний народ, що буде жити вічно!

// http://ualit.org/?p=13675

Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (12.08.2014)
Переглядів: 527 | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]