Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Критичним поглядом: роман-провокація Зінаїди Луценко «Соняшники в трусах»

15.04.2015

Анатолій Власюк (м. Борислав)
 
Гандон від «Коронації слова»


Луценко Зінаїда. Соняшники в трусах : роман-провокація / З. В. Луценко. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2014. – 200 с.

В анотації сказано: “Взагалі цей роман повинен був називатися “Гандон”, і це є для нього найкраща назва. І можна впевнено сказати, що в Україні про таке ще ніхто не писав – дитяча сексуальність, цнотливість та розбещеність, занадто вільні стосунки та визволення від застарілих комплексів. Дуже цікаво! Занадто сміливо! До неможливого реалістично! Секс у Радянському Союзі таки був!.. А головне – це неоціненний досвід чийогось життя!..”
Я не страждаю блюзнірством чи сексуальною цнотливістю. Вразив несмак авторки – як літературний, так і суто людський. Про ЦЕ написані сотні романів, чимало з них стали класикою. Але такого відвертого нехтування совістю в погоні за сенсацією я ще не бачив.
Авторка вважає своє творіння романом-провокацією. Він і справді може викликати обурення не лише у людей віруючих, а й просто у людей зі здоровою психікою, яким не доводилося бачити так багато презервативів і лайна на квадратному сантиметрі книжкової площі. Все-таки інтимна сфера завжди залишалася якщо не зачиненою, то принаймні знаходилася за вуаллю. А Зінаїда Луценко навішала на соняшники труси, та ще й із жовтими плямами у певних місцях. Це не якісь вам там “нєдєлькі”, а справжні панталони-парашути. Як горобців відлякують подібними трусами, аби не склювали соняшників, так і читачів слід віднаджувати подібними творіннями, а то не розумітимуть, що на світі існує література.
Взагалі-то “Соняшники в трусах” я назвав би не романом-провокацією, а романом-анекдотом. Анекдотом вульгарним, непристойним, який розповідають у п’яних компаніях люди без почуття гумору. Авторка вклинює у розповідь чимало анекдотів на презервативну тему, але інколи передає куті меду, чи то лайна дьогтю, як у випадку з Ігорчиком, який хотів переспати з Ізаурою, сестрою нареченої, але побіг до машини за презервативом, коли його радісно зустріла майбутня теща, бо подумала, що майбутній зять утік від спокуси. Анекдот з бородою, але авторка оформляє його як невигадану історію, прикрашаючи розповідь екзотичними іменами.
За роман “Соняшники в трусах” Зінаїда Луценко стала минулого року дипломантом Міжнародного літературного конкурсу “Коронація слова”. Засновники проекту Тетяна та Юрій Логуші щиро переконують у тому, що “Коронація Слова” створює для вас нову хвилю української літератури – яскраву, різножанрову, захопливу, - яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь”.
Щоб здобути успіх у цьому конкурсі, досить написати ось такі “геніальні” рядки, як це зробила Зінаїда Луценко:
“– Вопшє-то для “ромашки” треба не менше п’яти дівчат і один хлопець…
– А казали, що Ріма була сама! – я дуже любила уточнення.
– Не перебивай! Я, може, знаю! Опит імєєм! – підморгнула мені Софка. – Треба п’ять дівчат. Вони скидають із себе геть усе і стають раком посередині, головами докупи – це лєпєсткі ромашкі! А хлопець, он же шмєль, повинен їх по черзі запилити.
– Тобто?..
– Тоєсть – кожній вставити своє жало! Ви*бати по одному разу. І так шмєль літає по кругу, аж поки не конче. У котру конче, та й вибуває із ігри.
– А шмєль?..
– А шмєль продовжує літати!
– Ще аж чотири рази?!
– А що таке? Яка останеться вкінці – та й виграла!
– А що їй за це?
– Вона тоді повинна висмоктати нектар.
– Це як?
– Ну, шмєль буде вкінці на ізносі. А “ромашка” бере його х** в рота і сосе!”.
Висока проза…
Які надзавдання ставить перед собою “Коронація слова”? Читаємо на офіційному сайті:
“Міжнародний літературний конкурс романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей “Коронація слова” був заснований за підтримки бренду найпопулярнішого українського шоколаду “Корона”. Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.
Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.
Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами”.
Тепер уявляєте собі стратегічні жанри, що, за задумом подружжя Логушів, формують і визначають зрілість нації? Коли в книзі Зінаїди Луценко “Соняшники в трусах” мало не кожна героїня, яка говорить про гандон, ще й вихваляється своїми декількома абортами, то мова вже йде не лише про анти-християнство, а й анти-українство. Замість зрілості нації нам намагаються цю націю взагалі знищити. Чого не зробив Путін, робимо ми, рідні.
Я не сумніваюсь у тому, що все, про що пише Зінаїда Луценко, – правда. Та такої правди на кожному кроці хоч греблю гати! Але чи варто труси з жовтими плямами всім тицяти під носа, похваляючись своїми парашутами? Але реалізм перетворюється на натуралізм, коли цю правду гіпертрофують, показують під мікроскопом та ще й смакують пікантні сцени. Письменник же повинен вести читача за собою, а не порпатися разом з ним у лайні й блювотинні. Красне письменство у даному випадку відпочиває, а класики літератури перевертаються в трунах.
Зінаїда Луценко має шанс ще не раз стати переможницею літературного конкурсу “Коронація слова”. Схоже, подібні речі тут лише заохочують. Ось ще один уривок із роману “Соняшники в трусах”:
“– Ти кажеш, що пишеш романи? – спитав мене Федя.
– Пишу.
– І вже видалась навіть?
– Видалась, у найкрутішому видавництві: шукай мою книгу у Клубі Сімейного Дозвілля!
– Я читати завжди любив, ти ж знаєш… А про що тепер пишеш?
– Саме тепер – про гандона, - чесно зізналась я. – Ось таку тему вибрала. Хочу написати роман і відіслати на конкурс “Коронація слова 2014”. Ти знаєш, як це круто? Коли Христина Лукащук перемогла зі своєю “Курвою” у 2012-му, я просто випала в осад! Я ж не думала, що про таке можна писати. А про гандона, здається, ще ніхто не написав?..
– Точно ніхто! Ти станеш дуже популярна, це ж просто епатаж! – завірив мене Федя. – Круто, Ань!!! Пиши!”.
В романі Федя є геєм. Він багато розповів оповідачці про “голубих”, авторка навіть присвятила цій темі один із розділів книги, так що сміливо може претендувати на наступні перемоги в конкурсі.
А чому авторці не спробувати написати про повій? Тема, якщо взяти, не дуже й розкручена в сучасній українській літературі, якщо говорити не про реалізм, а про натуралізм. Принаймні готовий уривок для майбутньої книги на цю тему читаємо в “Соняшниках у трусах”:
“Нелька, як ви вже знаєте, “працювала” повією.
І от одного разу вона отримала замовлення взяти участь в оргії. Плата була чималенька, і Нелька згодилася.
– Приїхала я до готелю, мене вже зустрічають. А попередили, щоб одягнулася по-діловому. От я й накинула на себе довге червоне плаття із хвостом, волосся уклала на голові вінком, на ніс вчепила окуляри в золотій оправі, гандони, звичайно ж, теж взяла найдорожчі – розуміла, куди йшла. Заходжу я у зал, і тут… Сидять за столом вісім мужиків, видно, що солідні люди – усім за сорок, у дорогих костюмах, у краватках. Прикинь? Зібралися на блядки, неначе на якийсь симпозіум! Але мені що? Я відразу ж зорієнтувалася. Коротше, знаєш таку еротичну гру “У сфінкса”?
– Ні, – чесно зізналась я, бо тоді у мене ще Інтернету не було, звідки б я могла прочитати?
– “У сфінкса” – це коли кілька мужчин сідають за круглий стіл і грають у карти або розмовляють. На столі застелене непрозоре сукно, воно має бути довге, аж до підлоги. Під столом сидить дама, що комусь із мужчин робитиме мінет, а він не повинен при тому себе видати! Якщо мужик витерпить до кінця – навіть конче, а ніхто не вгадає – він виграв. Там на початку робляться великі ставки – кожен гравець кладе на стіл (для початку) по сто чи більше баксів. А виграти гру “у сфінкса” дуже важко, мені професор мій після всього пояснив: коли мужику починають робити мінет, а він сидить за столом, у нього відразу ж обличчя кам’яніє! Але тут домовляються між собою – “армія” проти “армії”. І от якщо зуміють сховати “члена своєї команди” – наступна ставка зростає – виграш плюсується. От саме я й мала того разу лізти під стіл. Обслужила я тоді трьох – і виграв мій професор! А потім – запросив мене на побачення, уявляєш?!”.
Зінаїда Луценко має письменницьку перспективу – допоки існують подібні літературні конкурси, які до красного письменства мають такий же стосунок, як морська свинка до моря.


// https://www.facebook.com/groups/861042000584000/permalink/897525536935646/

Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (15.04.2015)
Переглядів: 444 | Рейтинг: 2.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]