Головна » Статті » Новини з новин » Новини з новин

ПВД "Твердиня" на ХVІІІ Форумі видавців у Львові
14.10.2011

Микола Мартинюк: «Поліграфією заробляємо на видавничу діяльність»



http://luchesk.com.ua/business/piar/2781-Mikola-Martinyuk-Poligrafiyeyu-zaroblyayemo-na-vidavnichu-diyalnist


Недавній 18-й Львівський форум книговидавців, поданий організаторами та учасниками як розкручений і успішний, наштовхнув на несподівані думки: або видають бажане за дійсне, або книговидавничий бізнес в Україні прибідняється.

Старожил цього заходу — Микола Мартинюк, засновник і директор поліграфічно-видавничого дому «Твердиня» (Луцьк) — вважає форум моделлю ринкового існування галузі в цивілізованій країні, хоча й не ідеальною.

Львівський форум книговидавців пан Микола знає як свої п’ять пальців, адже у вирі його подій — більше десятка літ, відколи причетний до книгопопуляризаторського ринку. Спочатку — як журналіст, автор і ведучий пізнавально-літературних програм «Книгозбірня» і «Фоліант» на Волинському обласному радіо та радіостанції «Луцьк». А останніх сім років — у статусі директора видавництва. Відтак має незаперечне право на висновки. За його словами, форум ще не віддзеркалює сповна розвитку книжкового ринку в Україні, проте є його бажаним проектом.

«Це стосується тільки Львівського книжкового форуму, бо Київ його наразі ще не перевершив, скільки там не починалося аналогічних проектів. З точки зору бізнесу — це, мабуть, єдиний форум, який цілком окуповується за обсягом продажу представлених там книг, навіть для таких видавництв, як наше. Бо участь у київських ярмарках є збитковою. Харків зорієнтований переважно на схід України і Росію. Ми там потрібні хіба як статисти — для масовки. Далеко, дорого і невигідно.

Зрештою, налаштованість західноукраїнського читача на книгу, на новинку книжкового ринку є набагато вищою, ніж в інших регіонах. Найперше треба сказати, й, очевидно, в цьому успіх усіх львівських форумів, що до Львова бодай на суботу-неділю їдуть з довколишніх областей: Волинської, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської, мабуть, Вінницької, зрештою, самої Львівської. Навіть люди із села. Там дуже тісно, але всі задоволені, бо для себе неодмінно щось та знаходять. Я не бачив такого ні в Одесі, ні в Києві, ні Рівному».

На правах видавця, який працює на таких заходах в поті чола, Микола Мартинюк акцентує на позитивних моментах. Найперше, на його думку, спостерігається тенденція до укрупнення форуму. Якщо число учасників не збільшується, то зростають асортимент книг та кількість заходів.



«Доводилося чути чимало критичних оцінок форуму. Мовляв, він застиг на одному місці. Але якщо взятися проаналізувати ретельніше, так не скажеш. Раніше не були чітко окреслені напрямки книговидавничої справи, лишалися незаповненими видавничі ніші, тому друкувалося багато ширвжиткової літератури. Вона цікава, дешева, але непоказна, радше оголює наш всезагальний несмак, аніж реальний стан речей. На такі книги люди дуже швидко розтрачають свої «адресні цільові заощадження», а вже на щось відчутно вартісне – на книги дорожчі, ошатніше виконані — коштів не вистачає. Цього року, мабуть, вперше форум позбувся ширвжиткового асортименту. Сьогодні видавництва трохи уважніше почали ставитися до власного книжкового репертуару. Звичайно, ціни піднялися до позначки «від 30 гривень і вище», але помітно зросла і якість видавничого виконання й самого тексту. Попри те, на форумі багато важить і безпосереднє спілкування з автором книги – влаштовуються і презентації, й автограф-сесії.

Цього року мені як пересічному читачеві майже не було коли поцікавитися, що нового пропонують на своїх стендах колеги, бо мав 18 заявлених і два позапланових заходи. Мали також намет на подвір’ї палацу Потоцьких. Це допомагало жвавіше популяризувати волинську книгу у Львові. Крім нас, окремими стендами були представлені «Терен», обласна друкарня і Волинський національний університет.

Вже стало гоноровою традицією на черговий книгофорум до міста Лева привозити новинки. ПВД «Твердиня» також представив цікаві проекти, серед яких вже не переважає звична волинська тематика. Микола Мартинюк пояснює таку політику видавництва намаганням осилити одну з найболючіших проблем, яка перешкоджає повноцінно розвиватися книгодрукуванню, а саме: подолати інформаційний вакуум між регіонами.

«Тому серед наших новинок — літературна критика фахівця світової відомості і як мінімум українсько-польської затребуваності, доктора філології Ярослава Поліщука «РЕвізії пам’яті». Ця книга мала незаперечний і успіх, і резонанс. Живого класика Олександра Ірванця представляти, думаю, зайве, а ось першу його книгу вибраної публіцистики «П’яте перо» — саме час, що ми успішно і зробили цьогоріч на форумі у Львові. Мала хороший розголос і читацький інтерес есеїстка письменника з Івано-Франківська Степана Процюка «Тіні з’являються на світанку». Список найпопулярніших належно доповнила дитяча книжка Володимира Ганулича «Білий Камінчик Щастя» (це вже львівський літератор), наукова розвідка доктора Миколи Кодака з Києва «Драматика Миколи Куліша». Не лишив байдужим нікого і надзвичайно цікавий проект вінницького поета-експериментатора Віктора Мельника «Трильярди сонетів». Маємо у видавничому портфелі також книги авторів із Харкова, Чернігова, Донецька, Запоріжжя, Ялти, Одеси, інших куточків України. Виходимо і на міжнародні обшири: наприклад, спеціально до форуму підготували збірку македонського поета і видавця Рісто Василевскі «Храм, справді, Храм» в перекладі українською Анни Багряної, а також книжку її оригінальної поезії «Замовляння із любові». Нині шанувальника книги найперше можна зацікавити знаковим ім’ям або цікавим проектом.



Одним із брендових авторів «Твердині» є хрещений батько і натхненник видавництва, відомий письменник, неодноразовий номінант і переможець літературного конкурсу «Коронація слова» Володимир Лис. Проте продаж навіть його книг спрогнозувати буває дуже і дуже важко. Так, наприклад, його «коронований» роман «Графиня», що вийшов у «Твердині», торік, на здивування видавця, майже усім тиражем повернувся зі Львова додому. А цього року, за словами Миколи Мартинюка, буквально повимітали всі пропоновані примірники. Відтак книгоринок — це також ринок і живе за всіма його законами. Отже, відчуття кон’юнктури, почасти інтуїтивне, — на пріоритетному місці.

«У читача помітно зростає інтерес до есеїстки і публіцистики, мемуаристики, щоденникових нотаток, епістолярію, наукової літератури тощо. На жаль, ці книги завідомо не здатні бути тиражними, бо читає їх далеко не масова аудиторія. Але, з іншого боку, вона завжди стабільна, хоч і не завжди достатньо купівельноспроможна. Найбільш успішним нашим видавничим проектом наразі залишається книга Уласа Самчука «На білому коні. На коні вороному», який ми втілили в життя разом із Національним університетом «Острозька академія».

Микола Мартинюк зізнається, що за сім років становлення «Твердині» кілька разів доводилося перепрофільовуватися. Починали з видання великими накладами дитячої та музичної літератури. Нині також не відмовилися від цього сегменту, проте зменшили тиражі й урізноманітнили асортимент. Поки що не збиткувати дозволяє не художня література, а науково-методична, яка переважає вдвічі. Сталий заробіток у поліграфічно-видавничому домі забезпечує перша складова. Дозволити собі опікуватися тільки улюбленим дитям — виданням художньої літератури — все ще залишається далекосяжною мрією.

«Поліграфією заробляємо кошти, аби підтримати видавничу діяльність. Крім того, мусимо видавати літературу, яка не робить честі для видавництва, але це — непогані проекти з фінансової точки зору. Коли пропонують гроші за таку книгу, відмовиш — добре, будеш з чистою совістю. Але людина піде і зреалізує цей проект в інше видавництво, а ти мізкуватимеш, як забезпечити зарплатою своїх працівників».

Розжитися за допомогою захмарних цін на книги брендових авторів «Твердиня» не наважується. Микола Мартинюк каже, що формулу «ціна на товар диктується спроможністю покупцевого гаманця» він не застосовує у книжковому промислі. Більше того, намагається регламентувати ціну, дає знижки книгарням.

«У собівартості багато забирає додрукарська підготовка. Хоча чимало залежить від самого проекту, від того, чи претендує автор на винагороду. Якщо отримує гонорар частиною тиражу — це одна ціна. Маститий автор, зазвичай, називає високу ціну готівкою. Або, чим менший наклад, тим дорожча книга. Тут багато об’єктивних та суб’єктивних чинників. Але спеціально піднімати ціну, бо читач ладен за неї заплатити, такого в нас немає. Ми зреалізовуємо наклад у два-три етапи. Зробили частину — продали. Побачили, як продається, тоді робимо іншу частину, бо відразу кинути всі обігові кошти у повні заявлені наклади — ризиковано. Це було навчання на власному гіркому досвіді. У мене досі припадають пилом деякі тиражні недозреалізовані книги, які продаються, але стабільно рівно і повільно. Нехай книга буде на 50 копійок, гривню дорожча (йдеться про собівартість примірника), але одразу продасться й одразу повернуться затрачені кошти, аби їх знову можна було вкласти у нові, не менш затребувані на цьому поприщі, проекти. Будь-які інші заходи тут застосовувати, ще й у нинішній економічній ситуації, повірте, не випадає».



Книжковий бізнес в Україні претендує на державне сприяння. І це в нього непогано виходить. Зокрема, на Волині книговидання підтримує спеціальна державна програма. Щороку її матеріальна складова зростає. І хоча кошти ділять між видавництвами нерівномірно, а потім чиновники ревно їх контролюють, директора «Твердині» це цілком влаштовує.

«При розподілі цих коштів опираються на думку експертів від письменницького цеху, видавців, представників творчих спілок. Зрештою, бібліотекарі дають остаточний присуд, чи потрібна ця книга книгозбірням. Звісно, велику роль відіграє якість, хоча немаловажливу — і ціна. Головний критерій — умова, щоб книга була соціально значимою. 60 відсотків накладу віддаємо в бібліотеки, 40 — отримують автори».

Протягом перших п’яти років діяльності «Твердині» розкручувався брендовий маховик. Тепер в активі поліграфічно-видавничого дому понад три сотні зреалізованих проектів і, як результат, чимало пропозицій видатися саме у них.

«Це направду дає свої плоди. Бо я, скажімо, не був впевнений, що зможу вести перемовини з тим же Олександром Ірванцем, не наважувався. Зрештою, він запропонував співпрацю сам. Нам був цікавим, хоча й завідома неприбутковим проект Віктора Мельника «Трильярди сонетів». Ми його і втілили в життя. Відтак, завдяки цьому, видатися у нас зголосився поет Юрко Позаяк. І таких прикладів, в тому числі й аналогічних «ланцюгових реакцій», як мовиться, більш, ніж достатньо. Отже, ми чогось та досягли в цій царині? Отже, прогресуємо?!»



Майбутнє книговидавничого промислу в Україні директор «Твердині» якщо і не змальовує яскравими веселковими барвами, то й не обливає чорно-сірими. Для розкрутки галузі є випробувані часом ходи. До прикладу, повернути систему бібколекторів, тобто розповсюджувачів літератури, на побажання яких раніше орієнтувалися, коли планували тиражі. Поновити контакти між регіонами, хоча б на рівні оперативного інформування. Бодай разовими промоційними заходами допомогти книзі добратися до районів, у най-найвіддаленіші куточки. Зрештою, створити загальнодержавний сайт, де безкоштовно для читача і книгорозповсюджувача надавати інформацію про новинки, робити їхній короткий бібліографічний опис. Відтак не загрозливою буде експансія дешевої російської книги, котру Микола Мартинюк називає, всього-на-всього, бізнесовим захопленням ринку — не більше. Тоді книжкова галузь процвітатиме і ціни на її продукцію впадуть самі собою.

Автор: Галина Бєлова

Фото: Віктора Мельника

Категорія: Новини з новин | Додав: Dyrektor (11.06.2012)
Переглядів: 229 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]