Головна » Статті » Новини з новин » Новини з новин

Принагідний репортаж з «Іменин детективу»...

22.11.2014

Інна Собора

В гостях у нетипових іменинни
ків

                                  

День народження, на жаль, лише один раз на рік. Тут не посперечаєшся із мудрим крокодилом, він то точно знав щось в цьому житті. Але б’юся об заклад, що Гена навіть не здогадувався, що іменини можуть святкувати…детективи.

17 листопада народився Андрій Кокотюха, який подарував українському читачеві 49 детективів, тому справедливо саме в цей день поділитися своїми новинками «Осінній сезон смертей» та «Справа отамана Зеленого» (і не тільки своїми). Цього року побачили світ ще й «Подвійна гра в чотири руки» Ірен Роздобудько, «Genius Loci» («Геній місця») Юрія Макарова та «FaкiR» В’ячеслава Васильченка. Але що я вам буду розповідати? Краще особисто поглянути на це.

Близько шостої години в Книгарні «Є» стає все тісніше та метушливіше. Нотки цікавості пронизують повітря. Все менше й менше місць у відведеній залі залишається порожніми. Письменники привітно посміхаються та вмощуються за столиками, на яких розміщені «винуватці свята». Андрій Кокотюха бере слово та пояснює навіщо, власне, всі тут зібралися. Після – представляє усіх детективістів та простить вибачення за те, що Юрій Макаров не зміг приєднатися через хворобу.

Далі іменинник починає розповідь про свій роман «Осінній сезон смертей». При цьому підкреслює, що це єдиний в Україні детективний роман про маніяків. «Маніяк як Путін – не підвладний жодній логіці», – звучить актуальний жарт. Хоча жартом це боляче називати, скоріше – констатація факту.

Автор відкриває таємницю, що сюжет був написаний набагато раніше. В той час ще не було мобільних телефонів, а коли рукопис отримав право на життя довелося багато що перероблювати, дописувати. Наприклад, додати ті ж мобільні чи пересаджувати героїв із друкарної машини на комп’ютери. Також Кокотюха розповідає, що герої, котрі живуть у межах книги – п’ють. «Всі хороші люди так чи інакше п’ють», – звучить із вуст письменника. У залі чується шепіт: «Так що ж це виходить, я – погана людина?»..

Відвідувачі книгарні та прихильники детективу дізнаються, що історія не потрапила в друк, оскільки була цензурованою багато років тому, і лише зараз з’явилася змога опублікувати її.

Далі слово переходить до В’ячеслава Васильченка.

«Іменини не можуть бути без торта», – говорить він та показує торт один в один зроблений, як обкладинка нового роману письменника.

Починає свою розповідь із вислову «Найважче полювати на мисливця». «Шкода, що не побачив ці рядки раніше, – зізнається Васильченко, – взяв би епіграфом до книги».

Автор повідомляє, що «FaкiR» – четвертий роман про пригоди Богдана Лисиці. Також ділиться секретом, що почав працювати над ним ще у 1990 році, а завершив 2013-му. Герой опиняється на вигаданому острові і, сам того не плануючи, потрапляє у загадковий вир подій та врешті-решт знаходить вбивцю.

Кокотюха не витримує і ставить питання:

– В’ячеславе, скажіть, чи може поет чи журналіст, приміром, вести розслідування у реальному житті?

– Я гадаю, що у подібній ситуації і Поплавський став би детективом, хоча краще хай співає, – віджартовується автор.

Лунає наступне питання від іменинника:

– У моєму романі герой душить своїх жертв. А що трапляється з нещасними у вашій книзі?

– Ви знаєте, в мене різноманітні варіанти: то втоплю жертву, то стрілою поцілю.

– Бачите, у В’ячеслава більше фантазії, – звертається до зали Андрій, – я ж своїх просто душу.

Далі Кокотюха читає анотацію до книги Ірен Роздобудько «Подвійна гра в чотири руки», цим самим запрошуючи її до діалогу із аудиторією.

«Книжка виросла зі сценарію, – ділиться письменниця, – Я хотіла б, щоб це був комікс, але… Хочу сказати, що в такий дуже невеселий час вийшла досить легка книга».

Ірен розповідає, що у її доробку всього три детективи і це не основний жанр. А також зізнається, що в кожній її книзі захований якийсь цікавий факт. До того ж, він вміщається в одному реченні, а «копати» про нього доводиться часом дуже довго.

«Всі кажуть, що в цей час хочеться чимось розважиться, розважайтесь детективами», – спонукає Роздобудько.

Іменинник в свою чергу посилає питання і до неї:

– Чим вбивати будете, пані Ірен?

На обличчях присутніх мимовільно з’являється усмішка. А у книгарні панує атмосфера затишку та щирості (незважаючи на щойно озвучене питання).

– Ой, знаєте, я дуже вигадлива, – зізнається письменниця, – в мене є і закривання в холодильнику, і японський дротик з отрутою, і недорозчленування.

В думках пролітає: «Цікаво, як реагують на почуте звичайні відвідувачі книгарні, які, можливо, не чули про що спочатку йшла мова?».

Потім зав’язується вже справжня дискусія між авторами. Кокотюха стартує:

– Між нами кажучи, існує дві категорії читачів: одні зізнаються, що читають детективи, а інші – читають, але не зізнаються. Читають їх за те, що всі ці історії абсолютна вигадка. Люди люблять цей жанр тому, що він показує світ не таким, яким він є, а таким, яким повинен бути. Я маю на увазі вигадливе зло, що характерне детективам, логіка, якою пронизаний наскрізь сюжет, а також найважливіше – перемагає той, хто креативний. Чи згодні Ви, В’ячеславе?

На обличчі письменника помітне схвилювання. Але він відразу відповідає:

– Знаєте, я маю філологічну освіту, багато читаю, але ніколи не зраджую своїм вподобанням і без сумніву скажу, що детектив – найкращий жанр. Шкода, що книга «Мой любимый жанр – детектив» була давно вже написана Аркадієм Адамовим. В іншому випадку я хотів би написати твір з аналогічною назвою. Колись давно, ще в школі, моїм найстрашнішим сном був той, коли я одружуюся із тією, яку не кохаю. Мушу зізнатися, точно так само і з детективом. Ніколи не зраджу цьому жанру.

Ірен також приєднується до обговорення:

– Хто може написати детектив, може написати все, на мою думку. Це жанр, який найбільше поважає читача. Ти повинен бути готовим до того, що разом із тобою вести розслідування буде людина, що тримає в руках книжку. Особисто я поважаю детектив як дисципліну, з якої виростають ніжки для будь-якого іншого жанру.

В залі ледь чується шепіт, гості запитують один одного, невже два романи так і залишаться не представлені. Але Кокотюха ніби зриває із вуст ці запитання і починає розповідати про ще один свій твір «Справа отамана Зеленого»...

Далі до слова запрошується Микола Кравченко, видавець, що має нагоду презентувати і цьогорічну роботу Юрія Макарова. Зізнається, що там ніхто нікого не вбиває, а також із захопленням ділиться власними враженнями: «Книжка дуже класна. Я, чесно кажучи, фанат Києва, а Юрій Макаров скрізь вплітає наше місто». Кокотюха підхоплює: «Так як я бухло».

В залі піднімається сміх…

Іменинник зауважує:

– Гості чесно витримали годину, а отже можна почати ставити запитання.

Нарешті з’являється чудова нагода особисто поспілкуватися із живими творцями української літератури. Мікрофон переходить із рук в руки, автори із розумінням, по-чесному намагаються відповісти на кожне питання…

І наостанок письменники підкидають ідею, яким чином можна привітати таких «нетипових іменинників»: «Подаруйте себе як читача. Проведіть хоча б по одній ночі з кожним автором (з його детективом, зрозуміло)».

 

Категорія: Новини з новин | Додав: Dyrektor (22.11.2014)
Переглядів: 1059 | Рейтинг: 4.8/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]