Захоплено та з цікавістю гості свята вслухалися в кожне промовлене ними слово. Так проходила літературна зустріч під назвою «Луцький поетичний тандем у столиці: Микола Мартинюк і Петро Коробчук» у Національному музеї літератури України.

Уперше з подібним виступом волинські поети приїхали до Києва, щоб представити свої творчі доробки: Микола Мартинюк – поетичну збірку «Світ за Брайлем» та прозову книжку «Під мурами твердині», Петро Коробчук – збірки «Архівотека, або Книжечка для себе», «Парковий період» і «Боса Флейта».

Чоловіків об’єднує багаторічна дружба і творча співпраця. Чимось вони схожі й відмінні водночас.

«Творчість є сенсом мого життя. Поки не звільнишся, не переллєш текст, що народжується в тобі, на папір, відчуваєш внутрішній дискомфорт», – говорить поет, прозаїк, літературний критик, педагог і видавець М. Мартинюк.

Він – член Національної спілки журналістів України, директор поліграфічно-видавничого дому «Твердиня».

Миколі Івановичу як філологу цікаво працювати зі словом, адже «воно – містке, багатовимірне, гармонійне, у найпростішому слові можна відкрити для себе цілий всесвіт».

Часто під час творчого процесу в нього виникає думка, що хтось правує його рукою. «Творчість – це містика, аномалія, до певної міри хвороба», – вважає пан Микола.

У його поезіях обов’язково є чіткий образ, який лежить на поверхні, та підтекст.

Слово М. Мартинюка – то гостре, то ласкаве, то іронічне, то саркастичне, то до болю пронизливе. І кожне його слово торкається самісінького серця читача.

«Місія будь-якого митця писати гарно», – вважає поет, перекладач і літературний критик Петро Коробчук. Він є членом Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.

За поетичну збірку «Боса флейта» був номінований на здобуття Національної премії України імені Т. Г. Шевченка 2013 року.

Петро Йосипович говорить, що «Бог багатьом дає іскру таланту, яку людина може загасити або роздмухати». Свою іскру пан Петро роздмухав, хоч і зробив це, видавши свою першу збірку, аж у 45 років.

Він стверджує, що поезія є скрізь, потрібно тільки вміти її бачити. І для цього не обов’язково вдягати окуляри. Бо мова йде не про фізичний, а духовний зір.

Багато хто сприймає поезію, як богиню, поклоняється їй, а П. Коробчук ставиться до неї, «як до дружини, коханки».

Тематику віршів Петрові Коробчуку диктує саме життя. «Поет повинен багато читати, спілкуватися, цікавитися музикою, живописом, він має бути багатогранним і мусить просто жити».

Завідувач відділу науково-освітньої роботи Тамара Сидоренко сказала: «Поезія волинських письменників – своєрідна, оригінальна, незвичайна. Слухачі відчули їхнє сприйняття світу і пройнялися духовною творчістю лучан.

Автор: Аліна Онопа