Головна » Статті » Новини з новин » Новини з новин

Чи потрібна українцям книжка українською?
11.04.2011

Атанайя Та, спеціально для НББ!

Чи потрібна українцям книжка українською? 

http://slovoidilo.com/kultura/chy-potribna-ukrayintsyam-knyzhka-ukrayinskoyu.html

Так склалося, що про стан книговидання в нашій країні ми згадуємо зазвичай тоді, коли відбувається черговий медвінівський книжковий ярмарок. (До речі, 7 квітня саме відкрився «Книжковий світ» в експоцентрі «Спортивний» (Інститут фізкультури, наступна будівля за Планетарієм, найближче метро – «Республіканський стадіон».) Тому трохи дивно усвідомлювати, що видавці щось видають і тоді, коли ми їх не бачимо. Так, видають книги! Навіть у нашій країні!

Наші видавці люблять зітхати й  нарікати на недалекоглядну державу з її недолугими законами. Але не всі. Ми спробували дослідити, чим же одні видавництва відрізняються від інших. А також усім їм поставити болюче питання: чи потрібна взагалі українцям книжка українською? Відповіді на нього одержали різні, хоча в чомусь подібні…

Микола Мартинюк, директор ПВД, видавництво «Твердиня», Луцьк.
 
- Чи можете сказати, що вам важко?
 
- Дивлячись який зміст вкладати у це слово. Книгу творити неважко, фінансові проблеми намагаємось якось вирішувати, а от чи важко донести до читача – то дуже важко! Якби була якась централізована структура, подібна до тієї, що існувала за радянських часів, гадаю, ситуація в країні змінилась би. Бо що робити, якщо хтось в іншому регіоні хоче придбати нашу книгу? Ну добре, трошки інтернет спрощує завдання. А взагалі, книга вийшла – і вариться у своєму регіоні. Добре, що є Львівський форум видавців, добре, що є київський «Медвін», хоча йому бракує реклами.
 
- Вважається, що українська книга золота порівняно з російською через захмарну собівартість…
 
- Єдина причина – наклади несумірні. Якби можна було робити більші наклади…
 
- Гадаєте, якби була мережа, всі проблеми вирішились би самі собою?
 
- Ну, може, не всі, але значна частина.
 
- Українським читачам потрібні українські книги?
 
- Аякже! Та тільки якісні, які цікаво читати і приємно брати в руки. Нема чого плакатися! Цю сльозливість нам закидав ще Пантелеймон Куліш і Дмитро Донцов. Дуже хочеться плакатися, щоб нас хтось пожалів. Ну, пожаліють – і що далі? Що це змінить? Коли будуть гарні, якісні тексти, гарні книги, коли не буде ніяких провалів, ми закриємо цю проблему як таку. А книги є, і книги хороші! Я хотів би бути тим хлопчаком, який мав час читати книги, але не мав тих книг… Бо зараз я зібрав бібліотеку, але зовсім не маю часу для читання.

Жанна Стоніс, менеджер, проект «Історія великого народу»: У нас проект не комерційний, а загальнонаціональний, патріотичний. Це книги з історії України. З нами працює Академія наук України – Інститут культури та археології. Ми видаємо їх українською, російською, а тепер ще й англійською мовами. Є чорно-білий друк, є серії подарунків…. Ось, наприклад, для патріарха Кирила від Києво-Печерської лаври - але українською мовою! Хоча російською теж друкуємо на подарунки.
 
Наклади наших книг невеликі – 1200, 1600. Видається все без державної підтримки.
 
Маємо підбірку поезій «Найкращі вибрані твори про Україну». За неї ми торік отримали Гран-прі на виставці у Москві. А ось матеріал для Великої Британії – це той, для якого британці відібрали цікаве саме їм; і переклад зроблено у Лондоні.

Світлана Політило, заступник голови правління з питань видавництва та книжкової торгівлі, видавництво «Волинська книга», Луцьк.
 
- Цілком логічно, що ви на Волині видаєте українською. Важко вам?
 
- Навпаки – у нас дуже гарно йде українська книга! Загальновідомо, що захід України спілкується переважно українською мовою, а схід – російською, але наша книга є затребуваною і на сході, і на заході. І Одеса нашу книгу бере, і Харків, Дніпропетровськ, Херсон, Миколаїв – зараз вони відкривають Центр української книги і просять, щоб наша книга там була представлена.
 
- У вас нема проблем? Вам можна тільки позаздрити?
 
- Проблем нема тільки у того, хто нічого не робить.
 
- Держава вас підтримує?
 
- І так, і ні. У нас гарні зв’язки з державною адміністрацією, яка виділяє достатньо коштів для фінансування книг Спілки письменників, книг із тих тем, які є проблемними. Тому якщо рахувати підтримку нашої державної адміністрації, то можна сказати, що підтримує.
 
- Але ж ви не збігаєтесь із новим політичним курсом? А ця ваша серія – «Українсько-польське протистояння на Волині» - вважаєте, вона користуватиметься попитом і в Україні, і в Польщі?
 
- Уже користується! Ми їздимо і на польські виставки, і на московські, і на білоруські, нас там знають і чекають нашу книгу. Ця серія готувалася ще позаторік, її упорядник Іван Кущук збирав ці матеріали досить довго, просто зараз з’явилася можливість видати їх завдяки підтримці фонду Федорчука. Він депутат ВР від блоку Юлії Тимошенко.

Богдана Русул, менеджер, видавництво «Свічадо»: Наше видавництво засноване на базі монастиря, тому спочатку ми видавали виключно духовну літературу, а дитяча – це вже потім. До нас ідуть всі, бо знають, що в нас українська книжка. Всім не догодиш! Коли бачу цікаву книжку російською, автоматично питаю: «А нема такої самої українською?» Так само дехто може од нас прийти і спитати: «А почему не на русаком?» А тому, що цього добра повно.

Віталій Карпа, менеджер відділу збуту «Підручники і посібники», м. Тернопіль: Ми видаємо українською, бо це наша рідна мова, видаємо для українських шкіл, українських дітей… Ми працюємо в секторі навчально-методичної літератури, і 90 % цього ринку – україномовні, але на прохання Запоріжжя, Севастополя, Донецька ми випускаємо і російськомовну літературу. Це приблизно 5 %. Скажімо, якщо в нас є методичні зошити курсу «Я і Україна», за якими вчиться вся Україна, а у них російські школи, то ми для них переклали той самий зошит на російську. Він грифований міністерством.
 
Нам живеться непогано, бо ми робимо якісний продукт. Тож питання мови не стоїть. В іншій царині є ще й інші фактори, але для навчально-методичної літератури це передусім якісний методичний рівень і питання ціни, а мовне питання – це вже так, третє-четверте-п’яте…
 
Для інших нацменшин ми такого не друкували, бо вони не замовляли. Якби, наприклад, болгари з півдня України попросили те саме, тільки болгарською, – будь ласка! Але це питання бізнесу. Ми знаємо статистику, скільки в Україні російськомовних шкіл. Для болгарів це була б зовсім інша ціна, бо тираж не той, інша мова перекладу, ще треба знайти фахівця…
 
Але не все так просто. Ми видаємо підручники і посібники, мабуть, найкращі з погляду методики. Але міністерство має інші критерії вибору. Ми робимо підручники з математики (Янченко-Кравчук) – всі знають, що в Україні вони найкращі. Але два роки тому міністерство зробило все, аби ми не виграли конкурс. Ми виграли 5, 6, 7 клас, але не 8! Лінію перервано. На наступний рік ми виграли 9. Раніше, коли не було цих конкурсів, ринок усе визначив сам. Був випущений державний підручник, за яким не вчилася держава – лежало 30 000 нікому не потрібних книг, а батьки і вчителі вибрали наш, бо він кращий. Ми питали у міністерства: де логіка, якщо є вибір народу, і він кращий?
 
Ми не раз виступали проти цього, озвучували цю тематику… Але це справа важка, і ми вирішили, що треба просто робити свою роботу. Тоді вибір люди все одно зроблять на нашу користь. Наприклад, людям кажуть: ось цей підручник хороший, а цей прийшов нам у школу. Хочете, щоб діти цілий рік мучились – беріть те, що дала держава. Якщо дала! Бо зараз же по 10 класу підручників нема. Табачник каже: вчіться за електронними книжками…
 
Але коли у класі 30 батьків і ти ведеш розмову демократично, тоді починаються, як і в будь-якому демократичному суспільстві, різні погляди. Ясно, що серед 30 знайдеться 2-3, які скажуть: а мені все одно! І щоб не було цих моментів, вчитель ставить батьків перед фактом. І мабуть, з погляду вчителя-предметника це правильніше - тому, хто вчиться слабше, яка різниця, за яким підручником вчитися? Але для більшості дітей і батьків потрібен саме хороший підручник, і вони готові за це платити, бо наші підручники і не дорогі. Зараз ціни на підручники шкільного асортименту – від 40 до 60 грн. Уявіть собі, що батькам треба купити таких підручників у середній школі до 10! А школи ніхто не забезпечує, хоча відповідні звіти здаються: все нормально, а реальність у школі не така…

Одним словом: державо! Хочеш допомогти – не заважай!

Сергій Голота, керівник проектів, видавництво «Сага», Харків: Ми видаємо книжки культурологічного напрямку - ось, наприклад, «Історія фотографії в Україні» – вперше за всю історію України… Єдина книжка, яку хтось підтримав, – «Гоголь на родине» (ми перевидали цю унікальну книгу), посол Польщі придбав 100 примірників, бо там використано знімки поляка Милевського, та полтавська адміністрація, бо їм треба було робити подарунки… Але вони одержали нагороди і звання, а коли після цього ми їм запропонували взяти ще хоч 50 книг, бо не всім бібліотекам Полтави вистачило, вони нам відповіли: «Для чого? Нас же вже нагородили!»
 
Якщо ми беремо книжку такої ж спрямованості в Росії, то її частково фінансує або федеральний бюджет, або муніципальний, або якісь фонди, бо це державницька, історична, культурологічна тема, спеціальні видання (не популярні)! Якби у нас 200-300 примірників купували для бібліотек, то ми б видавали не 70 книг за 5 років існування, а 200. Поки що це не бізнес, а благодійність. Так, ми робимо приємне нашим друзям і нашим покупцям, але це ж справа держави! Але я не бачу держави, яка хоче мені допомогти. Можу перерахувати як мінімум десяток проектів всеукраїнського масштабу, які ми здійснили, не кажучи вже про регіональну тематику. А тут бігають бідні бібліотекарі – не знають, де грошей нашкребти…
 
Є такі благодійні фонди, які закуповують книги для трьох американських бібліотек. Кожна українська книга туди потрапляє. Ми перевидаємо забуту класику. 70 % - це ті духовні скарби, які після революції жодного разу не перевидавалися. Треба спочатку видати базові цінності, а потім на них щось будувати! Якщо ми перевидаємо якесь унікальне джерело, пишемо передмову українською. Але якщо з’являється вартісна книга з історії – чому не видати? Ми дивимося на цінність книжки, а не на мову. Якщо хтось зможе перекласти – нехай це зробить, і я видам українською. Треба менше балакати і сперечатись, а більше робити.

Орест Коссак, директор, видавництво «БаК», Львів:

- Коли два роки тому почалася криза, типове запитання журналістів було: «Ух, а як ви в умовах кризи?» Відповідь дуже проста: ми у кризі вже 20 років, тому економічна криза нас не зачепила – вона ж завжди триває…

А якщо говорити про проблеми серйозно, то, по-перше, книжка до читачів іде кількома каналами. Через книгарні, через роздріб – або через бібліотеки. У Львові за три роки закрили 40 книгарень! У Києві всі знають епопею з центральними книгарнями, це ще сумніше… Що ж казати про районні центри, де колись обов’язково були книгарні. Тому цей доступ читача до книжки є вкрай утрудненим, його практично нема. Це йде приватним чином. Але починається рух знизу – з’являються молоді люди, які готові йти на ризик, хочуть спробувати цей бізнес. Декому це вдається, хоча здебільшого це така філантропічна, ентузіастична діяльність. Не йдеться про якийсь серйозний бізнес, на якому можна розбагатіти. Книга – це вище, ніж гроші. Це є наш інтелект, наш дух!
 
Що стосується бібліотек, то просто нагадаю, як це буває на Заході. В інших країнах для видавців бібліотеки є офіційним джерелом збуту, бо вважають за свій обов’язок поповнювати полиці новими книгами – залежно від того, на кого орієнтовані ці бібліотеки: чи це загальні, публічні бібліотеки або наукові – вони поповнюють свої фонди. А що у нас? Зайдіть до бібліотеки – там книжки, видані ще за часів Радянського Союзу. За час нашої діяльності приємно згадати тільки два минулі роки, коли міська влада Львова виділила кошти на поповнення бібліотек, і ці гроші не розійшлися між потрібними людьми! Зібрали з видавництв пропозиції, опрацювали, знаючи своїх читачів, зробили замовлення – і бібліотеки поповнилися книгами! Так має бути всюди!
 
Ентузіастів вистачає, авторів вистачає… Коли ми тільки починали – майже 20 років тому – наші наклади сягали 25 тисяч. Тепер про такий тираж мови нема! Коли я кажу, що ми видаємо 3-4 тисячі, навіть 2, то колеги кажуть: у, та ви круте видавництво! Бо ми видаємо 200 примірників…
 
Книга повинна працювати на себе. Українці – інтелектуальна нація, і вони хочуть читати, але в них є проблеми доступу до книг, а видавці не знають, куди подіти свою книжку, бо фактично нема мережі. Її можна критикувати – там було ідеологічне підґрунтя, але це була потужна мережа. В кожному обласному центрі були великі гуртівні…
 
- Для чого ви видаєте книжки у такій країні з таким податковим законодавством і таким ставленням держави?
 
- Ми пишаємося кожною виданою книжкою, бо ці книжки потрібні. Жодна наша книжка не є макулатурою – ми не зіпсували папір. Ми здобули багато  відзнак на різних виставках, пишаємося кожним автором, маємо відповідні відгуки, і це нас надихає: ми потрібні! І податкова система у нас не є найгірша.
 
- Не найгірша, але за неї простіше і дешевше привезти книгу з Росії…
 
- Так, але все порівняльне. Якщо взяти вартість книжки у Польщі, то вона як мінімум удвічі більша, ніж у нас. Там ринкова вартість. Українська книжка є реально на ринкову вартість. Російська книжка значно дешевша, бо вона проходить кордон прозоро, а з іншого боку Росія має спеціальну політику, яка підтримує, заохочує, стимулює… А наша влада стала збоку: робіть, ми вам не заважаємо, але й не допомагаємо. А держава має думати про майбутнє нації! Ми ніколи не будемо конкурентними у світі зі своєю сталлю, бо вона дуже дорога, і китайці показали, чого вартують наші мартени, зроблені у 1930-і роки. Але ми нація розумна, і тим пишаємось, і з того маємо жити. Але щоб інтелектуальну націю підтримувати, в неї треба вкладати кошти. В освіту. А освіта – поняття дуже різнобічне, це та сама книжка. Тому не можна виокремити книжку і для неї створити якісь спеціальні умови – це комплексна тема.
 
(С) http://nbb.com.ua
Категорія: Новини з новин | Додав: Dyrektor (11.06.2012)
Переглядів: 960 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]