Головна » Статті » Новини з новин » Новини з новин

Була така публікація: Олександр Корнейко. Про книги наймолодшого українського прозаїка

13.05.2010

«Волинський Монітор/Monitor Wołyński»

Світ фентезі Олександра Корнейка

        

Отримати визнання на всеукраїнському рівні та заслужено увійти до когорти кращих людей Волині, виявляється, під силу навіть людині, що ще не досягнула повноліття. Не кожному це вдається, проте, молодий лучанин Олександр Корнейко у свої 17 років є автором двох книг у стилі фентезі, які не просто видані, а ще й визнані в Україні.

Три роки тому юний Олександр привернув увагу організаторів Х Київського міжнародного ярмарку «Книжковий світ-2007», представивши свою першу книгу «Ніч Долі: Хроніки світанку. Хроніка перша». Тоді ж, у 2007 році, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів визнала юнака наймолодшим автором-початківцем в Україні.

У 2009 році дипломант презентував ще один роман у стилі фентезі «Легенди Схарх-Маона: Хроніки світанку. Хроніка друга». Цьогоріч тепер уже студент – юридичного факультету КНУ імені Т.Г. Шевченка та факультету журналістики Луцького гуманітарного університету – отримав перемогу у номінації «Юний талант року» на церемонії нагородження переможців акції «Людина року Волинського краю –  2009».

Молодий письменник впевнено та доволі швидко рухається до своєї мети, незважаючи на подвійну зайнятість  (адже навчається за двома спеціальностями), залишається відданим покликанню впливати художнім словом.

Творчими планами, сподіваннями, а швидше, власною життєвою філософією Олександр Корнейко залюбки поділився з нашими читачами.

– Який літературний псевдонім хотів би взяти автор Олександр Корнейко?

– Не вважаю, що варто використовувати будь-які псевдоніми. Для мене вони завжди сприймалися радше як символ буремних років. Подумайте: який сенс підписуватися якимось іншим іменем, якщо не для того, аби тебе не впіймали за якусь «антидержавну» діяльність? Я жодним чином не осуджую людей, які творять під псевдонімами, можливо, їм не подобаються їх власні імена. Мені моє подобається, та й  у нас не тоталітарний режим, аби від нього ховатися.

– Олександре, розкажіть, як Ви почали писати в такому доволі непростому, як для дитини, стилі фентезі?

– Ще з самого дитинства я дуже багато читав, мене захоплювали пригоди, сюжетні перипетії, фантастичні епізоди, тому, мабуть, у мене склалось своєрідне бачення світу та речей. Свою першу книгу я почав писати, напевно, в років 10, серйозніше почав ставитись до того, що роблю, в 13–14 років. Це складний період для кожної дитини – період становлення. Серед моїх однолітків теж було багато таких самих, як і я, «писак», але мене це «втягнуло» і я вирішив не зупинятися. Зараз я більш раціонально підхожу до написання, стежу за тим, що видають світові та вітчизняні письменники. Наприклад, сьогодні я захоплююся творчістю Джорджа Мартіна, з нетерпінням чекаю продовження його циклу «Пісня льоду та вогню», також мені сподобався «Відьмак» Анджея Сапковського.

– Тобто, підліткові амбіції стали поштовхом до письменництва?

–  В підлітковому віці взагалі багато амбіцій, можливо, навіть маній чи захоплень. Коли я починав писати, мене дуже підтримували батьки, для них важлива була моя самореалізація. Вони давали конструктивні поради, не перехвалювали, критикували та по-чесному оцінювали. За це я їм дуже вдячний! А мої амбіції швидше вказали напрямок, в якому мені варто рухатись.

– Над чим Ви зараз працюєте і коли вийде в світ третя «Хроніка»?

– Написання третьої «Хроніки» – відповідальна робота, тому після паузи, щоб «в’їхати в колію», думаю написати щось легше, простіше, з меншою кількістю героїв та сюжетних ліній.

Днями почав писати щось, зовсім не пов’язане з попередніми творами. Хтозна, можливо, задум вдасться успішно реалізувати. А зараз після так званого «тихого періоду» буду розпрацьовувати «атрофовані письменницькі м’язи».

В першій і другій книгах головних героїв кілька, всі вони за своєю суттю рівноцінні. Я б хотів створити такого героя, до якого  прив’язався б, якого шкода було б «вбити» через десять сторінок (сміється).

– Про що Ваші книжки?

– Важко відповісти. По-перше, це складно зробити, не розкриваючи сюжету. Можливо, про життя? Відмінне від нашого за формою, а проте таке ж саме за змістом. Фентезі – завжди алюзія, відсилка до нашої реальності, проте воно дає ширше поле для автора, аби показати усі грані героя. Типовий герой у нетипових обставинах?:) Таку дефініцію романтизму ми вивчали на уроках зарубіжної літератури.

– Чому перестали писати?

– Не те, щоб перестав, призупинився. Чекав виходу другої хроніки, а потім багато часу приділив закінченню школи, вступу до ВНЗ. Та й навчання у двох навчальних закладах, чесно кажучи, трохи втомлює...

– Як на мене, юриспруденція та письменництво – не зовсім поєднувані заняття, чи не так?

– Насправді, не вважаю їх неординарним поєднанням. Це трохи неправильна думка про юристів. Якщо вони на професійному рівні повинні контролювати дотримання  букви закону, то це не означає, що в житті, вільному від роботи, їх сковують певні рамки. Це ж творчість, нею можна займатися, коли завгодно, не дивлячись, хто ти  за фахом.

– Можливо, Ви обрали професію юриста з матеріальних міркувань? Як не як, а письменники не мають великих доходів.

– Я взагалі вважаю неправильним писати за гроші! Я не критикую тих, хто пише виключно заради гонорару, але брати гроші за те, що ділишся з людьми своїм світом, – це аморально. Тим більше, журналістський фах, який здобуваю в ЛГУ, якраз і компенсує певну «сухість» юридичного.

– Герої Ваших романів хоча б трохи автобіографічні?

– Зовсім ні. Коли комісія Спілки письменників аналізувала мій роман, багато хто називав його надмірно жорстким. Але моє фентезі – реальне, принаймні, я хочу створити і наблизити його до реальності.

– Наскільки фентезі буває реальним, чи, можливо, наскільки реальність буває фантастичною?

– У нашому житті дивовижі часто набагато більше, ніж у фентезі. Просто сьогодні ми розучилися це бачити. Наша провина. Тож людям знадобилася така література, як фентезі, аби навчитися бачити знов.

– Чи пробували Ви, Олександре, писати в інших стилях, окрім фентезі?

– В інших стилях я багато читаю, цікавлюся не лише фентезі, але писати не можу. Для цього треба змінити світогляд, бачення речей, багаж знань. До речі, раніше я читав переважно фентезі. Не через те, що не поважав іншу літературу, ні, – вона просто не читалася.

– Чи не виникає бажання внести певні поправки до вже виданих книг?

– Хочеться, поки що, тільки до першої. Вона вже була раз повністю переписана і, чесно кажучи, я б її ще раз із превеликим задоволенням переписав. В ній занадто багато дійових осіб, і вона, як на мене, не зовсім завершена, варто було б дописати ще 2–3 розділи. Другу хроніку – точно ні, вона витримана в моєму стилі.

– А коли ж ми зможемо прочитати третю хроніку?

– Тьху-тьху-тьху. Боюся, наразі, не можу нічого обіцяти, та все ж дуже сподіваюся, що вона таки побачить світ. А вже коли – то інше питання. Вже спланував більшу частину сюжетної лінії, проте потрібен ЧАС, а його якраз дуже мало. Та й потрібно перед тим іще нагадати собі, як то – писати… Відвик за всіма тими клопотами. Тож спершу треба розім’ятися, аби повернути стиль.

Розмовляла Ірина КОСТЮК

// http://monitor-press.com/ua/2013-05-12-19-34-42/40-2009-07-16-14-28-35/2009-07-16-14-11-05/1142-2010-05-13-10-07-27.html

Категорія: Новини з новин | Додав: Dyrektor (25.09.2016)
Переглядів: 210 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]