Головна » Статті » Хата-читальня » Хата-читальня

Поетичний вернісаж з нагоди славного ювілею Петра Коробчука!..

Вітаємо із 60-літтям голову волинського осередку НСПУ,

поета Петра Коробчука!

Петро Коробчук український поет, перекладач і літературний критик.

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя («Тріумф») (2005) та Літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2013).
Член Національної спілки письменників України (з 2005 р.) та Асоціації українських письменників (з 1997 р.).

Народився 14 лютого 1956 р. в с. Покащів Ківерцівського району Волинської області.
Автор збірок поезій «Загальний вагон. Вибране» (2001), «Рецидив» (2003), «Гіллясте лице» (2004), «Боса флейта» (2011), «Архівотека, або Книжечка для себе. Вибране з невиданого» (2012), «Парковий період» (2013), «Три в одному. Вибране» (2014); перекладів/переспівів «Сова на книжковій шафі» (2006); літературної критики «Авалон та інші території: рецензії, статті» (2007).
Живе і працює в Луцьку.

 

Замість автобіографії

 

роблю вигляд що пишу поезії

видавництва роблять вигляд що їх видають

читач робить вигляд що їх читає

і тільки критик навіть вигляду не робить

 

Майже   дежа вю

жінка з мітлою –

зовсім не відьма

 

ще не стара

миловидна

в помаранчовій безрукавці

зграбно замітає листя

 

листя шкода

бо ж гарне

переважно – помаранчове

і гарно лежить

на траві ще зеленій

 

я розумію –

у жінки з мітлою така робота –

листя замітати

територію прибирати

 

та я про інше

щось у моїй душі

ворушиться помаранчове

щось таке знайоме

щось таке...

 

а от що –

вбийте –

не можу згадати

 

Надія

Хочеться комусь чи не хочеться –

а не вмирає надія

ні останньою,

ні передостанньою.

ні передпередостанньою.

 

Її піддають цензурі,

не допускають до мікрофона,

в її машину підкладають вибухівку, але вона

знову і знову приходить до кожного з нас:

«Не втрачай, друже, надії!..»

 

Її закопують,

закатковують, а зверху

кладуть важенні бетонні плити, але вона

проривається, проростає, вона

знову і знову приходить до кожного з нас:

«Не втрачай, друже, надії!..»

 

Попри переслідування,

обструкції, духовний геноцид, розлуки та інші

природні й неприродні катаклізми вона

знову і знову приходить до кожного з нас:

«Не втрачай, друже, надії!..»

 

І навіть коли ти зовсім знедіявся,

розчарувався, втратив опору і здатність до опору,

і навіть коли ти лежиш під крапельницею –

все одно, всупереч філософії песимістів, –

шепочи губами зашерхлими:

«Не втрачай, друже, надії!..

Не втрачай, друже…

Не втрачай…»

 

За  мотивом  Анджея  Бурси

– Ех, от якби мені ще одну шубку… –

замріявся чорний пес,

чорним калачиком скрутившись на січневій зупинці. –

Хай навіть і такого самого окрасу…

 

– Зрештою, – міркує чорний пес, –

добре, хоч таку маю,

а то як уявлю себе голим,  як оті жаби влітку,

то й зовсім жити не хочеться…

 

– Тож дякую тобі, Боже, що я

не є жабою…

 

Поет

Йому мало поклоніння трави?

Йому не вистачає оплесків листя?

Йому бракує захопленого мовчання птахів?

 

Ні, йому не мало поклоніння трави.

Ні, йому вистачає оплесків листя.

Ні, йому не бракує захопленого мовчання птахів.

 

А от жінка гризе-допікає,

що вірші віршами,

а де ж гроші. Бо ті гроші, що він приносить,

то геть не гроші.

 

Та й про неї нічого не пише, і вона,

як ото жінка Дантова у вірші Лесі Українки, –

безіменна й невідома.

 

Дується на поета.

Обзиває його пісатєльом.

 

Про   грамоту  і   не тільки

(С. Д.)

удостоїли Миколу Гоголя

міжнародної літературної премії

імені Петра Коробчука

 

сидить Микола Васильович

та й думку думає

премія

воно ніби й добре

але що ж то за Коробчук такий

і з чим його їдять

 

дали б іще рублів сто

а то тілько грамоту

ні напитку з неї

ні нажитку

 

і вклав грамоту Ніколай-Микола

(благо – без рамочки грамота)

в рукопис другого тому

дуже Мертвих душ

 

а далі самі знаєте

 

***

весною влітку восени –

плодяться писуни

 

от щойно одягнув штанці –

а вже бігом у писунці

 

не вміє ще й лайнутися на -ець –

а вже справдешній писунець

 

а як уб’ється у пір’їще –

воно вважай вже писунище

 

коли ж роздмухає свій дар –

воно не менш як писунар

 

вріс в сивину – про шо базар –

воно – олімпський перозавр

 

***

і соняшно і ясно

і божа благодать

і тролі туве янсон

зі мною торт їдять

 

коли ж до нас несміло

приб’ється вінні пух –

йому кавалок вділимо

бо вінні теж нам друг

 

а як зайде зненацька

яга-карга якась

їй скажем: ти – не наська

тобі до сластів зась

 

тож знайте поторочі

та всяке інше чмо –

ми торт в новому році

лиш з друзями їмо

 

***

і був двірець і трохи люду

і неба сірий монотон

 

і хтось комусь казав забуду

як тільки сяду у вагон

 

здригнулися колеса круглі

чиєсь заплакало дитя

 

зустрінемось можливо в ґуґлі

якщо у ґуґлі є життя

 

***

ти не напився й не наївся

ти не сова і ти не лис

а муза все така ж наївна

як і колись

як і колись

 

і ти у гаморі чи в тиші

до скону свого слова – раб

у  три погибелі скрутившись

затято шкрябаєш –

шкряб-шкряб

шкряб-шкряб

шкряб-шкряб

 

 

Категорія: Хата-читальня | Додав: Dyrektor (12.02.2016)
Переглядів: 183 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]