Головна » Статті » Хата-читальня » Хата-читальня

Один розділ з пригодницького роману Василя Тибеля для дітвори «Медова казка»

Тибель Василь. Медова казка : роман-казка : для дітей молодшого та середнього шкільного віку / В. В. Тибель. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2016. –  172 с.

Ти хочеш почути казку? Можеш навіть її побачити. Для цього варто зійти з путівця, зупинитися, присісти і розгорнути похилені стебла трави під ногами. Казка ховається саме тут, між стеблами трави, між плетивом споришу, між широких листків подорожника. Коли ти придивишся до пишноти розквітлого лугу, прислухаєшся до казкового шелесту осоту, то побачиш зовсім інше, комашине життя зі своїми радощами і смутком, з добротою і злістю, зі сміхом і слізьми, зі щирістю й підступами. Треба тільки мати уяву, витримку – і тобі відкриється та казка. Там, в шелесті трав, під зігнутими дзвониками і сонячними голівками ромашок живуть маленькі комашки, які трудяться, дружать, борються і навіть закохуються.

Ось на похилий дзвоник всівся басовитий джмелик, там по довгому стеблу мандрує мурашка, а онде на пишній квітці конюшини клопочеться бджілка. Що ти знаєш про бджіл? Певне ж, тільки те, що вони носять смачнючий мед. А про те, що бджоли живуть у справжнісінькому казковому бджолиному королівстві зі своєю королевою, солдатами-вартовими, придворними-дамами, лінивцями-трутнями й бджілками-трудівницями, мабуть, і не здогадувався? Хочеш дізнатися більше, тоді хутчій у книгарню! Не віриш? Отже, треба читати! На сторінках цієї книги, від якої не можна відірватися, поки не дочитаєш, тебе чекають неймовірно цікаві пригоди бджілки Рудки та її друзів, чекає захоплива солодка «Медова казка»!..

ВОЛОДАР ПЕРШОЇ ПРЕМІЇ

у номінації «Прозові твори для дітей»,

спеціальної премії від дитячого журі «Вибір дітей»,

дипломант літературної премії «Вибір дітей»

Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей

«КОРОНАЦІЯ СЛОВА» (2016)

 

Казки завжди поруч нас,

варто прислухатися – й ти їх почуєш

Якщо йти до лісу через пригірок, минувши поросле осокою болітце, то неодмінно побачиш її – Стару Сосну. Вона стоїть одинока і горда в синьому серпанку, попереду темної суцільної стіни густого лісу. Розлога, пошарпана, з повикручуваними вітром гілками. Здалеку здається, що вже зовсім всохла, вкрита порепаною, потрісканою корою, та коли підійдеш ближче й глянеш угору, на вершечки, – вони живі, вкриті міцною темно­зеленою глицею.

 Дерево настільки старе, що навіть саме не пам’ятає, скільки йому років. Воно, певне, стояло тут завжди, на передліссі, й першим приймало удари буревіїв, тому кора в кількох місцях здерта блискавицями до сухого, помережена старечими зморшками, а в товстому стовбурі, біля самої землі, чорніє розколина. Така велика, що можна туди влізти, скрутившись клубком, і слухати шепотіння сторічних гілок. Я іноді туди залазив, сидів і слухав. А коли добре вслухаєшся – можна почути казку.

Розділ 6.

Змова

В боковій таємній кімнаті королівського палацу, при завішених гардинах, огрядний товстун гнівно ходив лакованою прополісом підлогою. За ним зігнувшись підтюпцем дріботіла худа, з невиразними обрисами й крильцями, схожими на лахміття, дуже неприємна комаха. Вона була схожа не нічного метелика, проте дуже худющого. Від неї випромінювалася сама скромність і покора. Проте, якби хто перехопив погляд цієї покірниці, він би вловив у ньому приховану підступність. Навіть гладун, котрий, як видно з постави, був тут за головного, боявся того погляду, тому говорив ніби в простір, уникаючи тих сльозливих, вкритих поволокою, очей.

Товстун крокував кімнатою,  не стримуючи гніву.

– Ти поглянь, що  задумали, – хочуть приховувати від  Королеви мед! Це їм так не пройде! Я негайно доповім! – та, трохи вгамувавшись, він зупинився посеред затемненої кімнати. – Хоча що зробить Стара Королева – піде відкрито проти робочих бджіл? Це зараз не спрацює, дія її гіпно­тичних чарів слабне. З нею ми тільки наразимося на ще більший спротив. Краще не сердити цей дурний бджолиний народ. Проте якщо й сидітимемо склавши руки,  наш план розвалиться. Принцеса скине кокона й вийде з комірчини, тоді всіх нас, разом зі Старою, викинуть з вулика, як крихти використаного воску. Ми маємо діяти, але розумно!

– Згідна, Ваше Старше Трутнівство! – бліда комаха забігла наперед і зазирнула патронові в очі.

– Нам найперше потрібно відшукати головних бунтівників! – вимовив товстун.

– А їх і не треба довго шукати.  Це годувальниця Принцеси.

– Гм… – трутень знову рушив в куток кімнати.

– Ще вона собі в помічники взяла ту малу, яка не вклонилася Королеві. Вони все колотять! Мала сьогодні літала на розвідку меду й принесла звістку, що знайшла поклади нектару.

– Як – вона ослухалася Королеви й покинула вулик?! – скипів товстун.

– Так, пане Старший Трутню, бо їй допомогла Головна годувальниця Принцеси, така собі тітонька Бджуля. Провела повз варту. Ще ця стара бджола не відходить від комірки з коконом, тож підібратися туди неможливо. Якби не вона, я б умить зіпсувала комірчину, і тоді у Вас не було б проблем… – неприємна комаха не відставала від Старшого Трутня.

– Кажеш, мала розвідала багато нектару. Що ж, хай носять, мед ми любимо! – товстун вдоволено посміхнувся. – До Принцеси, сама знаєш, зараз не підберешся, та й годувальницю, поки її підтримують робочі бджоли, чіпати ризиковано. Тоді ми почнемо з найслабшої ланки. Єдине, що зараз можемо, – це помститися цій молодій нахабі. Вона зіпсувала всі наші плани: якби не ця мала, Принцеса так і всохла б у своєму коконі без їжі.

– Не думаю, що це буде просто. Ця мала Рудка там за межами вулика теж має друзів, а тут самі розумієте…

Старший Трутень почухав лисину.

– Було б добре заманити цю молоду дурепу в пастку і сповістити годувальницю Принцеси – як там її?.. – Бджулю. Стара кинеться рятувати свою вихованку... А тоді в нас руки розв’язані… – і він потер від вдоволення лапки.

– Чекайте, здається, в мене є там за межами дупла один боржник. Я, коли ще була гусінню молі, заманила в його тенета одного стрибунця. Гарний був залицяльник, як він благав, аби я його врятувала… – згорблена комаха розпливлася у злорадній посмішці.

Головного Трутня пересмикнуло від тієї посмішки й згадки про свого майбутнього союзника. Він здогадався, про кого йшла мова, бо колись уже бачив ті тенета й вогняні очі над своєю товстою шиєю. Тоді ледь не поплатився життям за безпечність, лише вага його тіла й ще молодецька сила врятували. Проте Старший Трутень опанував себе:зараз не час перебирати «друзями» – на карту поставлено надто багато, якщо не все, й будь-хто, якщо він згодиться допомогти, – союзник, навіть коли про нього недобрі спомини.

– От і чудово!.. Як же ти зможеш заманити ту Рудку йому в пащу?

– Я бачила танець цієї розвідниці й знаю, звідки вони носитимуть нектар. Шепну, а він вміє плести міцні сіті... Ги-ги-ги!..

– Що ж, я в тобі не помилився, коли впустив до вулика. Ти ж знаєш, як я ціную твою вірність, але коли спробуєш мене обвести навколо пальця... Пам’ятай: один порух цього пальця – і тебе зітруть на порох. Знаєш, як бджоли люб­лять Воскову Міль?

– Я їх теж дуже люблю, – враз в погляді Воскової Молі товстун побачив прихований спалах гніву, від якого в нього поза шкірою пройшли дрижаки. Проте він швидко себе опанував і продовжив: – Але про нашу розмову… і взагалі нас ніхто не повинен бачити разом.

– Це добре, але як я вийду з вулика без вашої допомоги, ті одоробла-охоронці вмить перекусять мені шию?

Старший Трутень потер і свою шию, ніби пробував її на міцність. Він би давно позбувся цієї прозорої, крихкої, чимось схожої на смерть, комахи, якби все те скінчилося і йому не потрібна була її допомога. От скоро він покінчить із Принцесою і тоді із задоволенням сам видасть це страхіття в руки охорони. А зараз... Він обвів напівтемну кімнату поглядом. Йому на очі попав кимось залишений наплічник для збирання квіткового пилку.

– Я придумав! – вигукнув Старший Трутень і звернувся до Воскової Молі: – Лізь у цей мішок! Тебе винесуть повз охорону. Хтось бачив трутня, який іде збирати пилок?  Ні, тоді скоро ви це побачите. Ги-ги-ги!..

Коли Воскова Міль сховалася в наплічнику, він покликав свого вірного посіпаку Підлабузника. Молодий, але вже лисий трутень прибіг на його поклик.

– Чим можу догодити Ясновельможному Панові? – вклонився майже до землі.

– Підеш із цим наплічником і назбираєш мені квіткового пилку.

– Я? Але ж, Пане…

– Ти не зрозумів наказу?

– А, то я миттю збігаю і пришлю слуг.

– Ні, підеш ти! – сердито насупив брови Старший Трутень.

– Ваше Старше Трутнівство, Ви ж самі видали наказ, що трутні не працюватимуть!

– А тепер  маєш піти з цим наплічником і принести мені пилок. Заперечення будуть?!

– Ні, що Ви, я для Вас навіть найбільшу діжку меду прине­су.

– Досить, йди! І до обіду щоб приніс!

Підлабузник, крехтячи, закинув на плечі тяжку ношу й посунув до виходу. Дорогою він кляв усіх і уся за своє тяжке життя й особливо – начальство, що змушує його так тяжко працювати.

Коли молодий трутень вилетів на вулицю через голов­ний льоток, то найперше знайшов затишну велику квітку, скинув свій наплічник, влігся між пелюстками й заснув. Тим часом Воскова Міль вибралася на волю і полетіла, криючись у тіні високої трави, до свого лиховісного товариша.

Коли вже вечоріло й Підлабузник прокинувся, аби летіти назад до вулика, Міль уже була на своєму місці. Трутень навіть не здивувався, наплічник знову був тяжкий. Він навіть полінувався зазирнути досередини. Знову вилаявся про себе, що змушений тягти такий вантаж до вулика. Там він закинув свою поклажу далеко в куток, а сам майнув до бджолиної комори й поцупив наплічника, наповненого квітковим пилком, та й хутко поніс своєму начальникові.  

Опубліковано на умовах ліцензії CC BY-SA, https://creativecommons.org/licenses/by-sa/3.0/deed.uk

Повністю роман Василя Тибеля для малечі «Медова казка» замовляйте і читайте у паперовій версії.

Категорія: Хата-читальня | Додав: Dyrektor (30.08.2016)
Переглядів: 219 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]