Головна » Статті » Автограф-сесія » Автограф-сесія

Рефлексії на тему колективного інтерв'ю з В'ячеславом Васильченком в Луцьку

17.04.2013

B'ячеслав Васильченко: «Я такий собі дракон з трьома головами: наука, література й особисте життя»

 

Як добре, що людські голови інколи відвідують непогані ідеї. Нещодавні відвідини Луцька – саме така. Уже й не згадаю, кому вона спала на думку. Та, мабуть, і не треба. Головне – що на Волині проведено два чудових дні. І те, що треба було витратити 10 годин тільки на дорогу туди й назад, а ти ж маєш надзвичайно багато роботи, і обов’язковий авітаміноз не стали серйозними перешкодами. Бо там відбувалася феєрія. Найприємніше, що може відбутися з письменником. І це – зовсім не вручення престижної премії. Усе значно простіше. Спілкування з читачами. У принципі, читачі – це ті ж самі люди. Але не байдужі до того, що ти робиш. А робиш ти це (пишеш), тому що тобі подобається. А «ті ж самі люди» читають тому, що їм теж подобається. Виходить, що ми – однодумці. Ні. «Одноподобці». Навіть більше – належимо до одного племені. Що поклоняється єдиному божеству – мистецтву слова. Сиріч – художньому тексту. Цим людям цікавий ти. А вони – цікаві тобі. Отже, йдучи назустріч (чи й на зустріч!) – таки зустрілися. Насправді, так відбувається завжди. Якщо йдете один одному назустріч,  обов’язково опинитесь візаві. Ключове слово «назустріч».


Зустрічі ж зі студентами – це феєрія подвійна. Вони вже майже не діти (з їхньою безпосередністю), але ще й не дорослі (з їхньою дипломатичністю). І тоді начувайся. Запитають таке…

 

«Київ: там багато містики? Як він надихає?»

«Містика на кожному кроці. Тим більше – тут місця, де діють герої твоїх творів. І ти вже й сам починаєш вірити, що вони – не вигадані тобою, а реальні».

«Чим ваша книга особлива? Оцініть її за десятибальною шкалою».

«По-перше, вона моя. По-друге, вона моя і «Твердинина». По-третє, вона моя, «Твердинина» і «Коронації». Ще однієї такої ніде у світі немає. А за десятибальною шкалою я поставив би їй 100».

«Чи не заважає ваша наукова й творча діяльність особистому життю?»

«У мене це все настільки змішано та сплутано, що вже й не розбереш, де там і що. Я такий собі дракон з трьома головами: наука, література й особисте життя. Але нікому не дозволю їх позрубувати».

«Кажуть, що жінка-письменник не може бути хорошою дружиною. Як щодо чоловіка-письменника? Чи вистачає часу на родину? І як вона сприймає вашу творчість?»

«Не чув такого. Мабуть, правда, раз кажуть. Який я чоловік – краще запитати у дружини. Часу, зрозуміло, бракує, але про родину намагаюся не забувати. Та, чесно кажучи, вона й сама не дасть це зробити. Навіть якби захотів. А з успіхів, звісно, радіє».

«Чи є у вас задум нової книги?»

«Уже майже є й свіженька книга. І кілька задумів. Аби лиш Господь не відвернувся. І дав здоров’я та розуму все здійснити. Та, гадаю, буде саме так, як я хочу. Ну – і Він».

«Не пробували себе в поезії?»

«Звісно. Я майже впевнений, що кожен прозаїк починав як поет. Це практично закономірність. Але в прозі почуваюся впевненіше. Хоч і поезію не забуваю. У новому романі (хоч він і написаний раніше, а вийде й пізніше –з Божою допомогою), як і в «Дворушниках», є мої поезії. А минулого року я написав вірш «Тарасові», з яким мій син посів 2-ге місце на районному конкурсі читців».

«Чи можете якусь книгу сучасних авторів назвати геніальною?»

«Книгу не можу. Зате можу назвати автора. Ліна Костенко».

«Чи є письменник, на якого рівняєтесь?»

«Немає. Але в багатьох навчаюсь. І вдячний їм за це».

«А хто серед ваших улюблених авторів?»

«Микола Мартинюк, Петро Коробчук, Олена Рижко, Володимир Лис, Василь Шкляр…».


«Ви часто згадуєте Дена Брауна. Чи можна провести паралель між вашим головним героєм і Робертом Ленгдоном?»

«Не знаю, чи двічі – це часто. Але вам видніше. Паралель не можу. Хіба що перпендикуляр. Якщо ж серйозно, то свого героя я придумав ще 1991 року. Не знаю, чи вигадали на той час Ленгдона. Правда, мій Богдан Лисиця тоді ще професором не був. Усього лиш випускником Універу ім. Тараса Шевченка. І роман, у якому він з’являється, ще не дописано. Але надію плекаю. Проте між двома професорами щось спільне обов’язково знайдеться».

«Чому ви пов’язали українську політику з містикою?»

«Тому що там багато дворушників. А трапляються й вовкулаки».

«У своєму творі ви намагаєтеся показати справжню дійсність чи проектуєте цікавішу або бажану?»

«Моделюю. Таку, якою вона ніколи не була, якою ніколи не буде, але якою бути могла б. І це стократ цікавіше, ніж заповнювати пересічний міліцейський протокол».

«Чому обрали саме образ вовкулаки?»

«Тому що він поєднує в собі два світи – цей і той. Саме між цими двома світами й відбувається людське існування. А ще цей образ втілює ідею рекурентності, тобто смерті заради нового народження. Це надзвичайно цікаво».

«Вставки в тексті про вовкулак – це ваші власні розвідки, фольклор чи все ж таки довідкова література?»

«Це моя системна аналітика. Втілена в оригінальних текстах».

«Ви вважаєте себе вовкулакою в літературі?»

«Я просто вважаю себе вовкулакою. Але надзвичайно симпатичним і добрим. Що ж до літератури – то хай вирішує читач».

«Чи бачите ви в сучасній українській літературі явних конкурентів вашому стилю?»

«А ви бачите конкурентів своїй красі? Ось приблизно і я так само».

«Як ви відреагуєте на те, що вас у статті журналіст образно назве «українським вовкулакою» або ж «творцем українських вовкулак»?»

«Не ображуся. Я ж «у темі», що таке журналістика. Тому поставлюся з розумінням, бо знаю, чому так буде зроблено. Щодо «творця», то дякую за таку високу оцінку. Але вовкулак – і не тільки українських – створила народна уява. Найгеніальніший автор усіх часів і народів».

«Що вас надихає? Як і коли зазвичай приходить муза?»

«Нічого не надихає. Потреба й бажання писати виникають так само, як і потреба й бажання дихати. А муза від мене й не йде. Ось їхав до вас, то вона теж їхала в маршрутці. І разом ми кілька сторінок нашкрябали».

«Чи впливає на вас гніюча буденність?»

«Ні, звісно. Я одразу ж перетворюю її на феєричну святковість».

«Чи наявні риси автобіографізму в романі «Дворушники»?»

«Звісно. Перед початком написання я кілька разів перекидався на вовкулаку, бігав до лісу й жив серед вовків… Насправді ж – хай Бог боронить кожного з нас біографічно бути дотичним до «детектив сторі». Краще до комедій. А ще краще – до любовних історій. З «хеппі ендом», звичайно ж. Хоча в героєві дещо від мене усе ж є. Ми обидва красиві й розумні. А, іще – скромні».

«Чи любите ви подорожувати?»

«Так. Ось «приподорожував» до Луцька».

«Ви були й завідувачем кафедри, й деканом, і носили погони підполковника міліції. А чи про це мріяли в дитинстві?»

«Мріяв бути письменником. А ще – співаком. У шкільні роки грав і співав у ВІА (вокально-інструментальному ансамблі), коли служив у військовому оркестрі, був заступником диригента (заступником командира взводу – по-військовому). Але пройшла мутація і голос пропав. А вміння писати розвинулося. Так що мрії збуваються. Мрійте й не бійтесь».

«Чи є у вас задум написати щось цікаве для прекрасної половини людства?»

«А хіба ця половина вже сказала, що написане мною нецікаве? Якщо так, намагатимуся стати цікавим у наступних книжках. Хоча гадаю, що все, що робить «непрекрасна половина», все одно адресоване прекрасній».

«Чи сприймуть адекватно політичні діячі алюзії на себе?»

«Вони книжок не читають, тому хвилюватися немає підстав. Хоча нещодавно був такий цікавий випадок. Читачка прислала відгук на «Дворушників» і підписалася «Ніна Депутат». На своїх сторінках у соцмережах я пожартував: «А кажуть, що депутати книжок не читають…»

«Багато авторів детективів користуються допомогою людей, добре обізнаних у тій чи іншій галузі. Скажімо, Марек Краєвський наводить у кінці своїх текстів цілі списки таких людей. Чи звертались ви до експертів, можливо, науковців, пишучи свої твори?»

«Безумовно. Ведучи мову про банкірів, консультувався у знайомих, що працюють у банку. З журналістикою знайомий сам. Звертався й до міліцейських детективів. Про одного з них, полковника Дмитра Никифорчука, згадую у двох книжках. Це реальна людина. Мій товариш, теж начальник кафедри. До всього він – ще й доктор юридичних наук. Але багато доводиться працювати й самому, шукаючи потрібну інформацію. Ставати експертом у тому чи іншому питанні. Без цього – ніяк».

«Чого б ви побажали письменникам-початківцям?»

«Стати маститими. Але без колосальної роботи це неможливо. Тому хай готуються. І в спортзалі – також. Успішний письменник – це здоровий письменник. А про читання я вже й мовчу…»


 

Категорія: Автограф-сесія | Додав: Dyrektor (21.04.2013)
Переглядів: 580 | Рейтинг: 4.4/7
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]