Головна » Статті » Автограф-сесія » Автограф-сесія

Інтерв'ю Жанни Куяви для інтернет-видання «ZiK»
01.08.2013 

Iнтернет-видання «ZiK»

Наталія Пасічник

Жанна Куява: «Письменство – не професія, а покликання»

«Сільський трилер» – хоча й новий жанр в сучасній українській літературі, але вже знайшов широке коло шанувальників. Те ж саме стосується і так званої жіночої літератури. Про довгий шлях від журналіста до письменника, феномен сучасної жіночої прози, роль «Коронації слова» для письменника-початківця, а також дебютний роман «Нічниця» у розмові з письменницею Жанною Куявою.

– Жанно, чи довгий шлях від журналістики до прози?

– Напевне, для мене шлях до прози розпочався задовго до журналістики, хоча, звісно, не хочу применшувати важливості в моєму житті саме цієї професії. Зізнаюся, про письменство і мріяти боялася, але писала завжди. Спершу то були «непогані», зі слів учителів, шкільні твори, згодом вірші, які публікували в районній газеті… Завжди мала при собі ручку і при першій же нагоді записувала у щоденник якісь свої відчуття. Навкілля завжди сприймала на емоційному рівні, до всього дослухалася серцем. Ясна річ, ті перші записи були примітивними, але сам процес творення власних словоплетень приносив величезне задоволення.

Коли в життя увійшла журналістика, вже після перших статей зрозуміла, що ступаю саме на той шлях, про який мріє кожна людина і про який кажуть «свій шлях». А коли ти знаходиш свою справу чи бодай ідеш до неї, то зорі усіляко тобі в цьому допомагають. Головне, що сталося зі мною на цьому шляху, – переїзд до Києва, де змогла зануритися в сучасну літературу, бачитися з письменниками, слухати їх, надихатися і пізнавати себе. Саме зустрічі з нашими літераторами та моє небайдуже читання їхніх книжок допомогло зазирнути в себе й витягти на поверхню приспані на тоді задатки. Попервах не знала цього, але автори, чиї книжки читала й про які не боялася писати відгуки, відкрили мене для себе самої, кажучи, що мені вдається читати «між рядків», що відчуваю задум, глибину і навіть душу того чи іншого автора. Гадаю, це й породило бажання спробувати створити щось своє. Це правда: спершу потенціал в мені помітили інші люди, а вже потім у себе повірила я.

– Що Вам як письменниці дала перемога в конкурсі «Коронація слова»?

– Вона підтвердила, що йду таки своєю дорогою. Направду, хай як дивно це звучить, не сподівалася виграти. Бо в мене не було вчителів, порадників, не мала в кого перепитати: «А як ось тут краще написати?», «А куди ліпше цю сюжетну лінію завернути?». Писала так, як відчувала. Просто захотілося випробувати свої сили. Думала: якщо не відзначать на конкурсі, отже, письменництво – це не моє. Але Бог розставив всі крапки над «і» і дав зрозуміти, що зупинятися не варто. Зрештою, так само все відбувалося і в журналістських починаннях: також не було ні вчителів, ні спеціальної освіти. Редактор міг хіба сказати: «добре написано» або «сухо написано». А як зробити, аби стало «несухо», не роз’яснював. Тоді усьому вчилася сама: шукала й читала всілякі посібники, методички. Нині маю цілі конспекти самотужки простудійованих книжок, бо Інтернету в редакції не було, та й не вміла ним користуватися. Уся ця моя самоосвіта пішла на користь, до того ж переконана, що письменство, як і журналістика, – не професія, а покликання.

– Яке місце жіночого роману в сучасній українській літературі?

– Кожному жанрові відведено своє місце в літературі. Бо на всякий товар є свій покупець. Для мене буває або добрий роман, або ніякий. Добрі книжки читаю із захватом і не менш захоплено про них розповідаю. Про «ніякі» твори зазвичай не кажу нічого. Бо хтозна, чи не припадуть вони до смаку комусь іншому? Втім, про такі книжки забуваєш, не важливо, з «полиці» якого жанру їх дістаєш. І це найгірше, що може статися з написаним…

Відзнака «ексклюзивний жіночий твір» за роман «Нічниця», який у квітні мав побачити світ у луцькому видавництві «Твердиня», спершу заскочила мене, бо не сподівалася, що його зачислять до категорії саме жіночих романів. Але виграшним тут є означення «ексклюзивний». Почуватимуся невимовно щасливою, якщо хтось із читачів скаже, що цей твір, нехай і жіночий, але єдиний у своєму жанрі, що так іще не писали. Це стане найвищою для мене оцінкою.

– В анотації до Вашого роману «Нічниця» йдеться про «сільський трилер». Розтлумачте, будь ласка.

– Зізнаюся, це слова відомої письменниці Світлани Поваляєвої, яка писала до нього післямову. Коли відбулися перемовини з видавцем щодо виходу роману у світ, постало питання, хто б міг висловитися про цей перший твір. Хотілося оригінального та несподіваного напутнього слова. Вирішила попросити про післямову у людей, які або майже нічого не знають про сучасне село, або ніколи там не були, чи є затятими урбаністами. Що такі люди скажуть про мій роман, події якого розгортаються якраз у сільській місцевості? Мені це було дуже цікаво! Пригадала, як під час однієї із зустрічей Світлана Поваляєва сказала, що геть мало знає про село, а Андрій Кокотюха не приховує до українського села своєї антипатії. І ось саме ці люди зголосилися прочитати мій твір і тепло відгукнулися про нього… До речі, не менше пишаюся тим, що ілюстрації до роману виконала талановита й експресивна художниця Світлана Фесенко.

Щодо визначення «сільський трилер», можу лише припустити, що Світлана Поваляєва використала його, бо до самого кінця читача не покидатимуть відчуття тривожного очікування та хвилювання. Гадаю, причина у вельми несподіваній розв’язці роману.

– Як будуєте свій сюжет?

– По-різному. Сюжет роману «Нічниця» наче жив у мені. Я знала, що маю колись про це написати, і саме так, а не інакше. Історія Іванни, про яку розповідаю, зародилася в мені від початку й до кінця. Просто не описувала її раніше, бо не насмілювалася. Тим часом інший роман, який майже завершила, народжувався по-іншому: мені видавалося, що знайома з усіма його героями та героїнями, що спілкувалася з ними, ба навіть росла в одній місцевості. А вже вони під час писання нашіптували мені історії своїх життів. Я лишень дослухалася і записувала.

– А як щодо конкуренції в жанрі жіночого роману?

– Складно про це говорити, бо не знаю, що воно таке – та конкуренція. Та й чи буває вона? У всіх є письменники-улюбленці, є книжки-улюблениці, а ще є просто любов до читання. Важливо, чи припаде до душі моя «Нічниця» читачам, а все інше хіба має особливе значення? Щиро зізнаюся: усе, до чого беруся, роблю з величезною любов’ю та натхненням. Коли пишу статті чи відгуки, художні твори чи рецензії, думаю лишень про людей, які це читатимуть: дуже важливо не розчарувати їх.

– Яким уявляєте свого читача?

– Щиро сподіваюся, що «Нічницю» читатимуть і жінки різного віку, і чоловіки. Моя історія – про надсильне кохання, яке призводить не до втрати розуму, а до втрати душі. Це непроста історія. Але вона – відверта. А відвертість, як на мене, спроможна пройняти й розчулити навіть найсерйозніші серця.

– І насамкінець побажання читачам від Жанни Куяви.

– Дуже хочеться, аби моя найперша велика творча робота не розчарувала читачів. А якщо так раптом станеться, то нехай знайдеться щось достойніше та привабливіше. Бо головне – аби ми читали, говорили про книжки, і щоб це приносило нам насолоду. Солодкого всім читання і поживних усім книжок!

 

Довідка:

Жанна Куява народилася 25 січня 1980 року в селі Датинь Ратнівського району Волинської області. Через п’ять років з батьками та молодшим братом переїхала до села Смолярі, що на Старовижівщині. Там закінчила дев’ятирічну школу, відтак – десятий клас Датинської ЗОШ І–ІІІ ступенів. 

1995 року вступила до Володимир-Волинського педагогічного училища (нині коледж) ім. А. Ю. Кримського.

З 1999-го до 2003-го працювала вчителем Любохинівської ЗОШ І–ІІІ ступенів Старовижівського району. За цей час здобула вищу освіту у Волинському національному університеті ім. Лесі Українки.

З вересня 2003 року – кореспондент, а відтак завідувачка відділу Старовижівської районної газети «Сільські новини».

З 2005-го – журналіст Всеукраїнської газети «Сім’я і дім», з 2007-го – керівник кореспондентського пункту газети «Сім’я і дім» у Києві.

//  http://zik.ua/ua/news/2013/08/01/422217
Категорія: Автограф-сесія | Додав: Dyrektor (05.08.2013)
Переглядів: 359 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]