Головна » Статті » Автограф-сесія » Автограф-сесія

Інтерв'ю з директором ПВД «Твердиня» Миколою Мартинюком

10.03.2012

Дарія Тарасевич (м. Київ)


Книги-скарби народжуються на Волині. Допомагає «Твердині»… Григорій Сковорода

«Бачити сліпо у книзі тільки матеріальне начало, джерело меркантильних бізнес-інтересів – це все одно, що продавати себе, душу на виплат», – так вважає директор ПВД «Твердиня» Микола Мартинюк.


Спочатку було Слово… І нині, у секуляризованому світі, книга не втратила свого сакрального значення. Проте негативні зрушення, що активно підживлювали сполохи ЗМІ, все-таки далися взнаки. Процеси глобалізації та комерціалізації від початку ХХ сторіччя зумовили переосмислення ролі книги в житті людини – сьогодні все відчутнішим стає утилітарне ставлення до друкованого слова. Змінюється читач, трансформацій зазнає і автура. Проміжна ланка життєвого циклу книги – видавничий ринок – в Україні переживає болісну стадію змужніння, що має усі симптоми постпубертатної кризи.

У часи економічної негоди книжковому справу рятує ентузіазм її сподвижників – видавців, яким доводиться балансувати між полярними вимірами своєї діяльності – бізнесом та мистецтвом. Микола Мартинюк – український видавець, журналіст, науковець, поет, прозаїк, літературний критик – 2004 року заснував власне видавництво, і за понад сім років поліграфічно-видавничий дім «Твердиня» став потужним учасником видавничого життя в Україні. Окрім суто видавничої діяльності, Микола Мартинюк є ініціатором і організатором багатьох літературно-мистецьких і наукових імпрез, членом експертної ради з питань видавничої справи Волинської обласної державної адміністрації, доцентом кафедри журналістики ПВНЗ «Луцький гуманітарний університет». Микола Іванович розповів «Волинській правді» про специфіку роботи видавця у нинішніх реаліях та злободенні проблеми української книжкової справи.    


Читач вибирає видавництво

      

Пане Миколо, які Ви мали мотивації у виборі професії?

Якщо Ви запитуєте про основний вид діяльності – викладацьку та наукову, то все пояснюється банально-тривіально – покликання, бо іншого раціонального витлумачення цьому, напевно, не знайду. Якщо казати про видавничу сферу, то тут усе найрадше вимотивовується фразою «затятий бібліофіл». Люблю книги – і годі! Читати, переглядати, писати, створювати, видавати, дарувати, отримувати в подарунок, колекціонувати тощо. Опріч того, завжди захоплювався подвижницькою і високою професійною діяльністю славетного Івана Тиктора, чий шлях колись проліг через Рівненщину, звідкіля я родом, і який навіть упродовж 1941–1943 років очолював у тому-таки Рівному видавництво «Волинь». Отже, мав на кого рівнятися у своєму хобі (чи, може, на сьогодні вже й не хобі)… А найправдивіша мотивація була би, мабуть, такою: ніколи й нічого в цьому житті не робив і не роблю такого, що мені не подобається, що мені не до душі.

Хто читач Вашого видавництва?

Не видавництво вибирає читача, а якраз навпаки: читач – видавництво. Ми можемо хіба прогнозувати потенційну читацьку аудиторію і коригувати її наповнення чи розширення добротним книжковим репертуаром. Саме це дозволяє якісно ідентифікувати наше істинне обличчя на загальному тлі у сьогоднішній видавничій сфері.

Книга реалізується, коли знаходить свого читача. Що для Вас є визначальним у «влученні» в читацьку аудиторію – інтуїція, досвід чи ретельне дослідження аудиторії?

Усе залежить від ситуації. Сталої формули успіху не існує. Так само, як і його мотивації. Буває, важить і одне, й інше, й ще інше назагал. Буває, вибірково – щось одне чи кілька. Може бути взагалі щось випадкове, непримітне, на перший погляд, не суттєве. Зрештою, усе це великі умовності, однозначно узгоджені з дією законів теорії ймовірності.


Видавничі орієнтири


«Твердиня» має потужний видавничий портфель, що спроможний задовольнити смаки різних читацьких пластів. За якими критеріями Ви обираєте книжки до друку?

Така книга найперше має гармоніювати з нашим смаком і внутрішнім світом. Причому це стосується буквально кожного працівника видавництва, яку б лепту у створення кінцевого продукту він не вніс. Вагому роль тут також відіграє те, наскільки той чи інший перспективно наш проект є цікавим і затребуваним на сучасному книжковому ринку, яка його якість, хто автор, наскільки він талановитий і майстерний, наскільки розлогим може бути читацький загал видання. Це тільки дещиця – існує і багато інших моментів, на які слід зважати, аби мати успіх і прибутки чи хоча б елементарно не збиткувати. Окремо тут стоїть джерело фінансування та його можливі запити й можливості. І, звісно, анітрохи не можна ігнорувати такого важливого чинника творчо-видавничого процесу, як інтуїція.

Яким Ви бачите свого автора? Чи відповідає сучасний автор вимогам, продиктованим сьогоденням? 

Наш автор, передусім, – цікавий, небанальний, інтригуючий, захопливий, непрогнозований, адекватний, багатогранний, багатоликий, мудрий, інтелектуальний, ерудований, щирий. І обов’язково – очікуваний, навіть – жаданий як невибагливим, так і перебірливим читачем. Сьогодні й у всі часи. Вважаю: ні автор, ні його книги не повинні уподібнюватися метеликам-одноденкам. Усе справжнє має бути поза або над часом і простором. І одночасно – в них. Словом: в усіх розуміннях і відношеннях то має бути справді НАШ автор. Такі митці є завжди, і їх не варто штучно ізолювати чи протиставляти соціуму чи епосі, ідентифікувати як героїв чи жертв часу, обставин, ідеології тощо. А книга завжди була, є і лишиться незаперечною вічною цінністю, причому – не тільки і не стільки як артефакт, а як універсальне джерело та скарбниця знань, інформації, мудрості, досвіду, естетичної насолоди, зрештою – мистецько-художній феномен, шедевр.

Чи існує сьогодні проблема забезпечення кадрів у видавничій сфері?

Це все-таки – як підійти до Вашого запитання. Такі підприємства, як ПВД «Твердиня» сьогодні потребують універсальних спеціалістів з відповідною підготовкою та освітою. У нас замкнутий виробничий цикл, а позаяк теперішня економічна ситуація в державі не особливо дозволяє розгорнутися за кількістю працюючих – у нас їх семеро (плюс двоє в декретній відпустці), тому до працівників найперше вимога така: кожен повинен уміти й могти підмінити іншого в разі необхідності на його ділянці роботи. Такі кадри є, важко лишень їх дошукатися. Дуже часто нестикування виникають на ґрунті несумірності попиту, амбіцій, можливостей і пропозиції сторін. І справа тут якраз не в тому, що підприємства не можуть чи не хочуть належно оцінити й оплатити виконану роботу, а радше в тому, що більшість людей, вихованих  і зіпсованих інертністю радянської системи, дуже часто високо підносять вимоги щодо рівня оплати праці роботодавцем і дуже низько опускають для себе щодо якості та рівня виконання своїх прямих професійних обов’язків. Суттєво тут впливає, як мовиться, особистісний фактор. Іноді простіше мати справу з кількома малокваліфікованими працівниками, котрих поступово підучуєш у виробничому процесі, аніж з докою, котрий не може скласти собі ціни навіть при мінімальній продуктивності праці. Ще гірше – коли такі кадри трапляються серед тих, хто за душею не має ні досвіду, ні бажання щось робити. У видавничій сфері, як і скрізь, мають працювати люди, одержимі своїми професією і покликанням. Інакше результату не буде. Як не банально на перший погляд, але сковородинівська теорія «сродної» праці актуальна в усі часи, а тому діє, справджується і тут. Буває, молоді люди не можуть елементарно знайти себе в цьому світі, у справі життя. Я особисто досить часто стикався з таким підходом початкуючих, ще не оперених, фахівців, випускників профільних спеціальностей нинішніх вишів до працевлаштування: мовляв, не піду у видавництво – хочу попрацювати творчо. Це де, скажіть мені, і як? Питання риторичне. Дуже часто, як на мене, з такої позиції розпочинається професійний і життєвий нігілізм. Не треба сприймати навколишнє аж надто романтично. Аби відтак не розчаровуватися у всьому, варто урівноважувати свої амбіції здоровим прагматизмом. І явно завищена самооцінка тут – дуже поганий порадник і суддя.

Яким розповсюджувачам книжкової продукції Ви надаєте перевагу (книготорговельні мережі, незалежні книгарні)?

За вісім років діяльності у нас склалися довірливі й теплі ділові взаємини з такими партнерами, як усеукраїнська мережа книгарень «Є», львівська гуртівня «Книжкові джерела» Михайла Ватуляка, київські книгарні «Джерела-М», «Смолоскип», українська книгарня в Одесі пані Галини Дольник та інші. А попри те, ми відкриті для чесного і взаємовигідного партнерства завжди.

Які проблеми можуть виникнути у співпраці українських видавців із книготорговельними мережами?

Крім надуманих і об’єктивних технічних, напевно, жодних, аби тільки швидше була розв’язана проблема оперативного поінформування між ланками взаємодії в цій системі співпраці й подолана вибудувана колись однозначно штучно загерметизація між регіонами. Проблему нечесного ведення бізнесу й побудови партнерських стосунків я тут відкидаю категорично як надуману, інспіровану, часткову, суб’єктивну, особистісну.

З якими труднощами Ви стикаєтеся у відносинах з поліграфічними підприємствами?

Суттєвих не бачу. На сьогодні ця сфера настільки розвинена, що пропозиція подекуди відчутно перевищує попит, а тому знайти варіант співпраці, який би задовольнив оптимально обидві партнерські сторони, – це тільки питання часу, амбіцій та смаку.


Дефекти державного книгобачення


Чи ефективна, на Вашу думку, державна політика у видавничій справі? Якщо ні – що потребує коригування, зокрема, й у законодавстві?

Вже понад десять років на Волині на регіональному рівні, завдяки розумінню, старанням та сприянню депутатського корпусу, діє державна програма підтримки книговидавничої справи. З огляду на це, вже другий рік поспіль з цією благородною метою з обласного бюджету виділяється близько мільйона гривень. Сума переконлива, бо стартово на початку 2000-х вона була удесятеро мізернішою. Як на мене, це нормальний цивілізований підхід до вирішення проблеми і реальна перспектива. А загалом у державі ситуація швидше інертна і насторожуюча. Трагікомічно, наприклад, бачити, що тебе, видавця, як представника бізнесової структури ставлять в один ряд з продавцем м’яса, горілки чи бензину. Це ж різні вагові категорії. У видавці, якщо, звичайно, ця діяльність не підкріплюється великими грошовими вливаннями, йдуть люди-диваки, котрі фанатично люблять книгу. Погодьтеся, так не скажеш ні про продавця м’яса, ні про нафтового магната. Тут любов уже іншого плану – щонайперше до грошей. Щоправда, і ризики та відповідальність інші. А в держави, як у тої богині Феміди, зав’язані очі: їй байдуже, в якій сфері діяльності ти бізнесмен. Їй від тебе потрібні лише вчасно і справно заплачені податки. Он у тій самій Росії видавці давно вже мають пільги на книговиробництво. І непогані. Бо люди розуміють, що то не більше й не менше та галузь, від якої напряму залежить збереження і передача духовно-генетичного й національного коду. А що маємо ми? Знаю по собі, у з’ясуванні питання про знижки на оренду виробничих площ депутати місцевого рівня вкрай непоступливі, вишукують різні причини, аби відмовити в позитивному рішенні. Далі… Для мене, скажімо, проблематично на сьогодні нарощувати виробництво, створювати, «завдяки» державі, нові робочі місця, бо якимось несосвітенним рішенням чи законом визначено, що з восьми працівників у мене має бути один інвалід. Інакше ризикую бути оштрафованим майже на 14 тисяч гривень на рік. А якщо я не можу підшукати відповідного профілю фахівця-інваліда в себе в регіоні, мені що – калічити когось зумисне чи платити комусь тільки за те, щоб він у мене на фірмі числився фіктивно? Але тут знову матимеш проблему з державою через саму державу. Або інший приклад. Нещодавно комусь із сановитих верховних мужів запраглося в разі державного фінансування книжкових проектів запровадити практику проведення тендерів ще й у видавничій справі. Тобто, якщо я як видавець, знаходжу, беру в розробку з рукопису потенційно успішне соціально значиме видання, доводжу чорнову роботу до завершального етапу, це ще зовсім не означає, що я його зможу повністю зреалізувати. Найочевидніше, на цій стадії знайдеться хтось вправніший, грошовитіший, з кращими потужностями, може бути навіть – особистими зв’язками, хто виграє тендер – перейме від мене це замовлення, розтиражує й одержить добрі сатисфакцію та прибутки при мінімальних затратах сил. А мій вибір відтак лишиться обмеженим: або смиренно передати проект, прийнявши тендерні умови і маючи з усього копійчаний інтерес, комусь іншому з партнерів чи конкурентів, або піти на невиправданий ризик і залишитися без фінансування, або знову-таки вишукувати протизаконні способи подолання ситуації. Словом, що б там не казали, навіч черговий незаперечний удар по малому та середньому бізнесу в цій сфері. І це в той час, коли всі одностайно ратують за демонополізацію економіки. Отож, висновкую: в державній політиці щодо видавничої справи має бути здоровий глузд, поміркованість і бажання допомогти її суб’єктам, бо навмисним заганянням у тінь та підштовхуванням до правопорушень нічого не досягнеш.

У більшості європейських держав популяризація книги та читання є національною стратегією. Ми ж спостерігаємо радше систему тотального ігнорування проблем книгосфери. Якими, на Вашу думку, мають бути основні положення програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції?

Тут, переконаний, потрібно зробити дві речі. По-перше, централізовано, на поважному державному рівні інформувати спраглих до хорошого (в широкому й позитивному розумінні цього слова) чтива потенційних читачів і покупців про якісний, даруйте за публіцистизм, книжковий продукт. До речі, хочу сказати, в цьому напрямі, завдяки сайтам «Буквоїд», «ЛітАкцент», «Кассіопея: Сузір’я українських книжок», часописові «Кур’єр Кривбасу», вже зримі зрушення. А по-друге, держава передовсім має стимулювати мережу книгопоширення, тоді й книговидавництво дасть собі ради. Ми не такі безнадійні в цьому просторі. Потрібно лишень зорганізуватися та діяти злагоджено, спільно. Й тоді все в нас буде гаразд.

Наскільки українська книга є конкурентоспроможною на пострадянському та світовому бібліопросторах?

Даруйте, але постійно з різних приводів та причин і без них перепитувати про таке – це розписуватися у власній меншовартості. Вже час долати подібні комплекси. Неаргументовані сумніви і самоїдство – поганий ґрунт, могильник для будь-якої справи, а тим паче – починання. Так, конкурентів будь-де, їхні можливості потрібно знати, всякчас враховувати, адекватно оцінювати їхні здобутки, переймати позитивний досвід варто, але не слід зациклюватися тільки на зіставленнях і порівняннях. Це пережитки й бліді тіні банальних соцзмагань часів СРСР. Потрібно дбати про якість, підносити її все вище і вище, йти до мети, не озираючись, – мабуть, саме така формула успіху, в тому числі – й у видавничій справі. Хіба думає і/чи запитує лідер про свою конкурентоспроможність? Отож-бо!..


Про естетику і прагматику


Нині у світовому інфопросторі активно «педалюється» тема можливої експансії електронної книжки. Наша держава – не виняток. Електронні носії – загроза паперовій книжці чи гіперболізація українських ЗМІ?

Чому обов’язково дошукуватися якихось крайнощів? Книги й електронні носії можуть цілком взаємовигідно уживатися в інформаційному просторі, навіть стимулювати розвиток одні одних, популяризувати. Тому давайте, що кому більше до душі, дозволимо вирішувати самому читачеві, не треба нав’язувати незрозумілих схем ситуативної поведінки. Мені особисто дуже важливий естетичний бік сприйняття тексту. До того ж, особливо дорожу зором, аби його псувати читанням з екрана монітора чи якого іншого електронного носія. Ми достатньо довго в нинішню епоху проводимо за комп’ютером чи ноутбуком, аби ще й по-блюзнірськи розтрачати власне здоров’я, зраджуючи задоволенню старомодного  класичного читання книги.

Книга – річ матеріальна, втім вона є і результатом мистецького акту. Чи траплялося, що бізнес-інтереси брали гору над перфекціоністськими засадами?

Запитання, боюся, не за адресою. Не мені Вам, либонь, пояснювати, що слова «книга» та «Біблія» – синоніми. Отож, якщо ми навчимося до кожної книги ставитися як до Біблії, тоді й настануть довгоочікувані позитивні зміни. Зміни на краще. Тоді й книга буде належно поцінована. Хай це, може, до певної міри святотатство, але, погодьтеся, мабуть, нікому не спаде на гадку свідомо осквернити Біблію – понищити, розірвати, використати як підставку чи продати як непотрібну, але прибуткову річ. Це не лише неприпустимий і непростимий гріх, а й моральний злочин, що заслуговує на всезагальний осуд, повна нівеляція особистості. До книги потрібно ставитися як до священної реліквії, а не як до артефакту, завдяки якому можна швидко, легко й вигідно збагатитися. Бачити сліпо у книзі тільки матеріальне начало, джерело меркантильних бізнес-інтересів – це все одно, що продавати себе,  душу на виплат. Треба вважати, аби не довелося перегодя досадувати.

Яка книга стала знаковою у вашій діяльності? Чому?

Поки що, напевне, ті, з яких «Твердиня» стартувала на цьому поприщі – подарункові тиражні міні-видання-«миколайчики» «Миколаєва
ніч» Василя Слапчука та «Йде у гості Миколай» Йосипа Струцюка. Можливо, книга «Так!» того-таки Василя Слапчука. Презентуючи її третього лютого 2005 року, ми проводили одночасно і презентацію видавництва. Ніби стверджували однозначно впевнено і символічно про свою з’яву на книговидавничому ринку. Можливо, власна книга, яка дала назву видавництву. А більше – визначити важко. Це – як пізнати істину – одразу втратить свій сенс і можна буде ставити на всьому крапку.

А чи є у Вас книга (автор), видавши яку, Ви би здолали професійний Еверест?

Кожна книга унікальна по-своєму. Тому грішити щодо більшої чи меншої значущості котроїсь однієї чи кількох не буду. Прагнемо колись досягти такого рівня видавничих і фінансових можливостей, щоб могти дозволити собі без жодного сумніву дорого й естетично ошатно втілювати в життя будь-який проект. А такий час, переконаний, неодмінно настане. За період, що ми працюємо на ринку поліграфічно-видавничих послуг, якісний поступ уперед вже особливо відчутний. Помалу відмовляємося, якщо цього не потребують умови й особливості конкретного проекту, від технології виготовлення книг на клеї та книг у м’якій обкладинці. Це тільки перший крок, а досконалості, як відомо, немає меж.

Наостанок – Ваш рецепт успішності у професійній діяльності.

Він дуже простий – бути на своєму місці, одержимо прагнути професійних висот і віддавати себе відтак улюбленій справі цілком.

Категорія: Автограф-сесія | Додав: Dyrektor (08.06.2012)
Переглядів: 857 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]