В’ячеслав ВАСИЛЬЧЕНКО – письменник та науковець – про містику в житті, ставлення до жінок та зовсім трошки – про політику.

 – Ваша нова книга «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки» – «коронований» «детектив з елементами містики». Чи трапляються з Вами містичні події?

– Звісно. Містики навколо дуже багато, це – потужний складник нашого життя. Просто ми часто над цим не задумуємося. А з нею – цікавіше, відчуваєш себе у творчому світі, коли те, про що ти навіть не міг подумати, існує. Я називаю такі речі «побутовою містикою»: коли ми почали працювати з Миколою Мартинюком (директор видавництва «Твердиня», – ред.), виявилося, що в нас однакова спеціальність, наші доньки – однолітки, дружини мають такий самий фах, а коли приїхав до нього в гості, то побачив, що в нас ще й кухні ідентичні! Чи ж це не містика?

– Українські письменники часто скаржаться, що на Батьківщині їх не цінують.

– А тоді де їх цінують??? Власне, ще й треба, щоб було за що цінувати… Мабуть, я не український письменник, бо не скаржуся. Насправді ж Україна – це міраж, держава, якої не існує. Тому й бізнесу такого, як книговидавнича справа та книготоргівля, у ній немає. Уявімо ситуацію: якщо б Японія не мала програми розвитку машинобудівної галузі, потужної реклами, то чи знали б ми зараз про їхні якісні авто? В Україні книговидавництво не розвинене, через те в нас невеликі тиражі, дикунські «накрутки» на книжки. Очевидно, потрібна розумна економічна політика, але наша держава – це симулякр, фантом, який позиціонується як реальна річ. У нас є чимало авторів, які могли б бути успішними в сенсі брендовості, продаваності, матеріальної забезпеченості. Людина, яка професійно працює, мусить отримувати за цю роботу відповідну винагороду та забезпечувати себе. Якщо цього нема, її діяльність не можна вважати професійною у повному розумінні. У цьому сенсі я теж не професіонал. Але якщо державу ми можемо поміняти, то Батьківщину – ні. Тому треба змінювати ставлення до реальності. Я це зробив. І намагаюся бути успішним не завдяки, а всупереч. Хоч це і важко. Однак упевнений, що можливо.

– Зараз штучно формується стереотип, що нація спивається, знижується шкала цінностей.

– Кожен із нас організовує своє життя, як хоче. Тут свою думку та свідомість нікому «вживити» не можна. Звісно, існує журналістика, «четверта влада». Але, на жаль, вона часто перетворюється на «п’яту колону диявола». А мусила б бути «третім китом», щоб допомагати суспільству виходити з того глухого кута, куди його ведуть (і привели) «пакращувачі» – гідні послідовники «папєрєднікав». Однак ніхто нам не заважає створити довкола себе простір освіченості, культурності, доброзичливості, здорового способу життя. І починати треба, як це не банально, із себе. У всі часи людина завжди однакова, і відбувається із нею те саме. От тільки декорації інші. У людині є світле й темне, і одне тією чи іншою мірою домінує. Що і наскільки – цілковито залежить від нас.

– Порадьте список книг сучасних українських письменників, які варто прочитати.

– Такого списку не існує. Для мене принаймні. А порада одна. Читайте тих, хто цікавий. Для вас. Коли ви бачите, що текст майстерний, сюжет не відпускає, образи проступають рельєфно, коли ви занурюєтеся у цей змодельований світ, чия порада вас цікавитиме? Коли ж усього цього немає, ніякі поради не принесуть його у твір. Навіть якщо на книжці й стоятиме брендове прізвище, про яке ви чули, що це «всесвітньо відомий письменник». Знаєте, можна бути «всесвітньо відомим письменником», але поганим автором. Ніякі хвалебні епітети ніколи не врятують слабкий і провальний текст. Та й до того ж я – специфічний читач, бо не можу зосередитися на одній книжці, читаю кілька одночасно. Як експерт «Коронації слова» недавно прочитав 23 сценарії. І цілком можливо, що якийсь із відібраних стане успішним фільмом.

– У своїх виступах Ви так піднесено говорите про жінку.