Микола Іванович МАРТИНЮК.

Народився 14 березня 1971 року в с. Залібівка Здолбунівського району Рівненської області.

Закінчив Маломощаницьку восьмирічну школу (1986), шкільний відділ Луцького педагогічного училища ім. Я. Галана (1990), факультет україністики Волинського державного університету ім. Лесі Українки (1995) та аспірантуру при ВДУ ім. Лесі Українки (1998). Один рік (1998–1999) завідував музеєм Лесі Українки, викладав історію української літератури й історію української літературної критики на факультеті україністики ВДУ. З жовтня 1999 р. працював викладачем кафедри української та зарубіжної філології, а з 2000 р. –  кафедри журналістики Вищої школи «Луцький гуманітарний університет» (з 2004 р. – ПВНЗ «Луцький гуманітарний університет»). З квітня 2000 р. до серпня 2008 р. завідував цією кафедрою. З листопада 2008 до червня 2009 рр. працював на посаді доцента кафедри української літератури Волинського національного університету ім. Лесі Українки за сумісництвом, а з жовтня 2009 до серпня 2011 рр. – на постійній основі за контрактом. З вересня 2011 р. – доцент кафедри журналістики ПВНЗ «Луцький гуманітарний університет»; а з листопада 2011 р. – ще й викладач спецкурсу «Література рідного краю» в Луцькому педагогічному коледжі.

На життєвому шляху, в особистісному і професійному зростанні багато заважила наявність справжніх і мудрих наставників, найавторитетнішими серед яких були й лишаються – В. В. Тихончук, Г. В. Іщук, Г. В. Сойко; М. П. Костюк, В. С. Рижанівський; Г. Л. Аркушин, М. К. Боженко, І. Р. Вихованець, Г. І. Мудрик, А. З. Омельковець, Л. П. Павленко, О. В. Покальчук, О. О. Рисак, Л. П. Рожило та ін.

17 квітня 2000 р. в Інституті літератури НАН України захистив кандидатську дисертацію на тему «Своєрідність художнього втілення національної ідеї у творчості Володимира Самійленка» за спеціальністю 10.01.01 – українська література. Науковою роботою керував тоді ще кандидат філологічних наук, а на момент захисту вже доктор філології Олександр Опанасович Рисак. Це було перше дисертаційне дослідження, виконане (й захищене) на кафедрі української літератури Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Рекомендацію до захисту дав корифей українського літературознавства, доктор філологічних наук, професор Ф. П. Погребенник, опонували на захисті – доктор філології, професор В. Ф. Погребенник (Київ) і кандидат філологічних наук, доцент М. Г. Чорнопиский (Львів). Вчене звання доцента кафедри української літератури М. І. Мартинюку присвоєно в січні 2011 р.

З теоретичних проблем докторської дисертації, над якою працює нині, консультується в доктора філології М. П. Кодака, підтримує з ним давні особисті та творчі взаємини, упродовж 2008–2012 рр. як видавець підготував і видрукував окремими книгами 5 його монографій. До кола наукового спілкування М. Мартинюка належать І. Захарчук (Рівне), С. Кочерга (Ялта), П. Кралюк (Острог), В. Давидюк, А. Нісімчук (Луцьк), М. Жулинський, Я. Поліщук, М. Сулима, М. Тимошик (Київ), Л. Снігур (Одеса) та ін. Останнім часом тісні творчі зв’язки склалися з письменниками А. Багряною (Македонія), Є. Бараном, С. Процюком (Івано-Франківськ), І. Бондарем-Терещенком (Харків), С. Дзюбою (Чернігів), В. Даниленком, А. Дністровим, Ю. Завгороднім, О. Ірванцем, В. Собчуком (Київ), А. Криловцем (Острог), В. Мельником (Вінниця), В. Гануличем, І. Павлюком (Львів), В. Северинюком (Запоріжжя), В. Стельмахом (Одеса), фактично з усіма волинськими авторами. Переважна більшість з них є його давніми щирими друзями.

Дописувати до газет розпочав ще навчаючись в Луцькому педагогічному училищі. Перша публікація датована 16 квітня 1988 р. Відтак у підсумку за цей рік став одноосібним переможцем обласного поетичного конкурсу «Перші акорди». Вихованець літературної студії «Лесин кадуб» (1988–1994 рр., школа майстерності Й. Струцюка). Юначий максималізм (прагнення перевершити за часом найранішого публічного дебюту в поезії чи прозі декого з видатних) спонукав до активної художньої та публіцистичної творчості. Писав і друкував у пресі вірші, уривки з прозових творів, різножанрові журналістські матеріали, гумористично-сатиричні тексти й мініатюри, а згодом – наукові розвідки. Був капітаном першої збірної студентсько-викладацької команди КВК педучилища, яка на рівні і на рівних серед семи вузівських брала участь в обласному чемпіонаті Волині (1988). Як активіст у громадській роботі неодноразово ніс почесну вахту на Посту № 1 біля Вічного вогню на Меморіалі Слави в Луцьку (1988–1989), брав участь у Всесоюзному переписові населення 1989 р.

Навчання у вузі й аспірантурі поєднував із журналістською практикою.

1991–1993 рр. працював у редакції газети «Педагог» Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки, 1993–1996 рр. – на посадах редактора та співредактора (разом з М. Лапківим) часопису «Альма-матер» ВДУ ім. Лесі Українки, а також – диктором Луцької міськрайонної редакції радіомовлення (1995–1996).

Із січня 1991 до червня 1993 рр. – автор і ведучий літературної сторінки «Лесина вітальня» в газеті «Педагог» ЛДПІ ім. Лесі Українки. З дня створення в березні 1991 р. – член студентської літературної студії «Співаниця», до якої належали також О. Вегера, С. Вербич, Г. Максименко, В. Мартинюк, О. Некрот, О. Осійчук, О. Пирожик, Б. Царук та ін., а ідейним натхненником був професор І. Р. Вихованець. 1992 р. удвох із дружиною Ларисою на правах позаштатного тандему авторів вели інтелектуально-розважальну рубрику у волинській обласній газеті для дітей і батьків «Добрий день». У різні роки співпрацював з періодичними виданнями – «Молодий ленінець», «Молода Волинь», «Віче», «Волинський вісник», «Радянська Волинь», «Волинь», «Нате», «Слава праці», «Будівельник Волині», «Вісник», «Народна трибуна», «Луцький замок» (Луцьк), «Шлях Ілліча» (Здолбунів), «Зоря комунізму», «Нова доба» (Маневичі) та ін. 1992 р. у статусі позаштатного літературного редактора працював у першому приватному луцькому видавництві «Родовід» (директор – С. В. Лець). Саме тут готувалася до виходу у світ перша редакція історичної повісті «Під мурами твердині», котра згодом, через 12 років, з подачі В. Камінського дала назву новоствореному видавництву. На жаль, цей книжковий проект не був втілений у життя внаслідок рейдерського захоплення «Родоводу» з наступною ліквідацією як юридичної особи в грудні того таки 1992 р. фірмою-кредитором.

В середині 1990-х рр. (щонайменше – 1995–1996), разом з В. Камінським, М. Каленюком, С. Ткачуком, В. Фрадинським та ін., належав до неформальної творчої спілки «ЦВІрКуН» («Цивільна ватага іронічно-культурного нахилу»). Таким складом з жовтня 1995 до лютого 1996 рр. готували тематичну сторінку «Сміх – не гріх» для газет «Народна трибуна» і «Луцький замок».

1995–1998 рр. – автор пізнавально-інформаційної передачі «Книгозбірня» на радіостанції «Луцьк» та Волинському радіо (упродовж цього часу в ефір вийшло 96 радіовипусків, за що невдовзі був рекомендований до лав НСЖУ патріархом волинської радіожурналістики В. В. Федчуком, різножанрові газетні публікації відтак вже до уваги не бралися), з 2003 до 2005 рр. – пізнавально-літературної програми «Фоліант» (34 вип.), з 2004 до 2005 рр. – літературно-мистецької програми-сатиліта «Книгозбірня «Фоліанта» (19 вип.), 2006 року – тематичної радіопрограми «Літературна студія «Досвітні огні» (3 вип.), 2007 року – «З книжкової скрині видавництва «Твердині» (експеримент. вип.) на Волинському радіо. Дві останніх програми були продиктованими часом спробами реанімування й переформатування вже відомих і популярних раніше проектів («Книгозбірня», «Фоліант») відповідно до новітніх медіа-вимог, що викликало в автора внутрішній спротив і призвело до припинення активної співпраці з радіо в такій іпостасі.

25 жовтня 2004 року М. І. Мартинюк заснував приватне підприємство «Поліграфічно-видавничий дім «Твердиня», яке стало одним з лідерів на ринку видавничо-поліграфічних послуг. З листопада цього ж, 2004, року за сумісництвом є його директором. Постійний учасник міжнародних і регіональних книжкових ярмарків і форумів, учасник, ініціатор і організатор багатьох літературно-мистецьких і наукових імпрез (творчих зустрічей, презентацій, фестивалів, круглих столів, конференцій, семінарів тощо), член експертної ради з питань видавничої справи Волинської обласної державної адміністрації.

Член Національної спілки журналістів України із січня 2000 року (належить до первинного осередку газети «Вісник + К») і Волинського Академічного дому Академії наук вищої освіти України з часу його заснування (березень 1995 року). Учений секретар ВАД. Секретар редакційної колегії фахових наукових часописів «Філологічні студії», «Проблеми славістики».

З квітня 2011 р. – член Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство».

Член журі Волинського обласного літературно-мистецького конкурсу «Неповторність» (2004–2011), почесний член журі Всеукраїнського конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв та пісенної лірики про кохання «Коронація слова» у номінації «Романи» (2011–2012).

Лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» (імені М. В. Гоголя) 2007 року – за значний внесок у пропаганду української літератури, дипломант Всеукраїнського літературного конкурсу сучасної малої прози «Сила малого» (2008). Фіналіст Всеукраїнського конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв та пісенної лірики про кохання «Коронація слова–2012» у номінації «Прозові твори для дітей».

2006 р. нагороджений дипломом Української Медіа Спілки – «за відкриття нових імен у вітчизняній літературі». 2008 р. відзначений Подякою голови Волинської обласної ради – «за вагомі заслуги в справі розвитку вищої освіти Волині, особисті досягнення у впровадженні нових педагогічних технологій та розвитку науково-дослідної роботи в системі вищої освіти регіону» та Почесною грамотою Управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації – «за популяризацію історико-культурної спадщини, пам’яток містобудування і архітектури».

2011 року нагороджений Почесним знаком Національної спілки журналістів України.

2012 р. відзначений Подякою голови Волинської обласної ради – «за багаторічну творчу працю, високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у розвиток інформаційного простору в області».

Автор понад 50 наукових і публіцистичних (літературно-критичних) праць, у т. ч. – однієї монографії (2 видання), однієї хрестоматії, ряду статей у фахових виданнях. Викладацький і науково-практичний досвід М. І. Мартинюка узагальнено в доброму десяткові навчально-методичних праць.

Автор поетичних книжок – «Одинадцята заповідь» (1997), «Грибний дощ» (2004), «На святого Миколая» (2006), «Світ за Брайлем» (2012), прозової – «Під мурами твердині» (2012), наукової – «Хрестоматія української легальної преси Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917–19391, 1941–1944 рр.» (2005, у співавт. з І. Павлюком), монографії – «Національна ідея в життєтворчості Володимира Самійленка» (2009, 2010); добірок в альманахах – «Струни життя» (1999), «Світязь» (2000, 2006), тематичних поетичних антологіях – «Кіт Матіфас та інші» (2008) та «Луцький замок у мистецькому просторі України» (2012); наукових та літературно-критичних публікацій у фахових виданнях «Слово і час», «Філологічні студії», «Проблеми славістики», «Сіверянський літопис», літературно-мистецькому журналі «Терен», часописах «Форма(р)т», «Книжник-Review», обласній, міській і районній періодиці.

Працює над укладанням нового біобібліографічно-хрестоматійного проекту «Літературна мапа Волині».

До кола життєвих уподобань і захоплень належать кіно, теорія і технології літературно-художньої творчості, практична стилістика, книги, зокрема – фантастика, історична белетристика, химерна проза, енциклопедично-довідкові видання, література про непізнане і загадкове, гумор і сатира. Затятий бібліофіл.

Одружений; з 1986 р. проживає в м. Луцьку.