Головна » 2014 » Листопад » 20 » В’ячеслав Васильченко про класику й не тільки «8»
20:47
В’ячеслав Васильченко про класику й не тільки «8»

Гамлет, Квазімодо та інші

Звичайно ж бути! («Гамлет»)

«Чи бути, чи не бути – ось питання». Уже через цю фразу варто було б написати «Гамлета». Принц Данський – «вічний образ» великого індивідуаліста («згасання» епохи Відродження багате на них (Дон Кіхот, Дон Жуан, Фауст). У них вирують великі пристрасті, палає ренесансна ідея безмежного розвитку особистості. Гамлет – людина, що копирсається в собі. Це паралізує в ньому здатність до дії: незважаючи на скоєні ним убивства (Полоній, Лаерт, Клавдій), Гамлет відтягує помсту, що характеризує його як бездіяльного (хоча Б. Шоу пояснював це «несвідомим опором варварському закону родової помсти»). Він розуміє: зло панує у світі й ніхто сам-один не зможе з ним упоратися. Безсилля підштовхує до думки про самогубство, адже життя позбавлене сенсу. Гамлет – велика неабияка натура. Він багато розмірковує. Розвінчує міф про світ як про «царство безмежної свободи і безпосередньої дії», створений гуманістами . Гамлет – «прототип сучасної людини взагалі» (С. Кольридж). Крім численних театральних постановок і літературних інтепретацій, п’єса багато разів екранізована, а також представлена в кіно: «Людина епохи Відродження», «Банди Нью-Йорка», «Розенкранц і Гільденстерн мертві», серіал «Гамлет XXI століття», мультфільм «Король Лев». А у фільмі «Стережись автомобіля» (1966) однією з сюжетних ліній виступає постановка «Гамлета», де роль Гамлета виконує Ю. Дєточкін (його грає І. Смоктуновський, який знявся в ролі Гамлета в екранізації п’єси Г. Козинцевим (1964). До речі, за цю роль І. Смоктуновський (як і сам фільм) отримав ряд премій і звань не тільки в СРСР, а й за кордоном. За мотивами «Гамлета» розроблена гумористична комп’ютерна гра. (Афоризми: Ти повернув очі зіницями в душу, а там усюди плями чорноти, і їх нічим не змити!; Допоки наша вдача не спокушена і юна, Сором’язливість – наш найкращий опікун.)

Реалістичний вигаданий світ («Собор Паризької Богоматері»)

Париж XV століття. На його тлі розгортається романтична розповідь про любов горбаня Квазімодо – дзвонаря собору – і вуличної танцівниці красуні-Есмеральди. Гюго реалістично створює вигаданий світ, такий схожий на справжній. Тут, як і в житті, є місце веселощам і жорстокості, смішному й трагічному. Найголовнішим героєм є собор, наділений божественністю. Саме він керує долями персонажів. Крізь образ непоказного горбаня Квазімодо бачиться сам собор Паризької Богоматері. За потворною зовнішністю дзвонаря Гюго ховає чйну та ніжну дитячу душу. Головним завданням письменник бачив привернення уваги до французької архітектури. Після виходу твору спочатку на батьківщині, а потім і в усій Європі почався рух, метою якого стала боротьба за збереження і реставрацію готичних пам’яток. До цього собор Паризької Богоматері планували або знести, або модернізувати. У результаті його реставрували, будинки, що закривали оновлену будівля, знесли.

З 1905 до 1999 рр. роман екранізований понад десять разів. Створені: опера «Есмеральда», мюзикл «Нотр-Дам де Парі». (Афоризми: Мрійливий настрій найчастіше приходить, коли переслідуєш гарненьку жінку, не знаючи, куди вона тримає шлях; Феб де Шатопер теж закінчив трагічно. Він одружився).

В’ячеслав Васильченко 

Переглядів: 443 | Додав: Dyrektor | Рейтинг: 4.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]