Феєрія Форуму, або Ельдорадо[1]

«Читання – це чудовий шанс стати людиною» ©

«Письменництво – це мандрівка чужими душами» ©

«Цікава книга – як трясовина. Ступи – й над головою тільки забулькоче» ©

Життя продовжується. Це найкраща новина за останні місяці. Як і ХХІ Львівський форум видавців. Цього року погода розкошувала. Ніби хотіла компенсувати тривожні настрої через події на Сході. Два моїх форумних дні Світило лагідно світило. Дощ узяв гросмейстерську паузу. Транспорт майже впорувався з моїми бажаннями. Піца, вино й морозиво балували смаком. Люди відповідали взаємністю. Усміхалися, коли усміхався я. На жарти теж жартували. А на книжках просили дати автограф. Але тепер роботи додалося. Бо книжок уже чотири. Траплялися такі читачі, що купували одразу всі опубліковані «пригоди професора Лисиці». А він та й молодець. Цього року «попрацював» за кордоном. І теж «відновив світовий порядок». Аякже? Порядок має бути скрізь. І на чудовому острові біля Греції[2], і в казковому Парижі[3]. І це тільки початок. Його ж де не посій, він там і вродиться. Чотири романи видали. П’ятий дописую, шостий розпочав, сьомий продумую... Сумувати ніколи. Ніколи навіть спати.

Знову багато зустрічей. Друзі-письменники. Їхні нові книжки. Нові знайомі. Цікаві. Поетеси з Болгарії та Штатів. Друзі-видавці. І видавці, які цілеспрямовано роблять усе, щоб стати ворогами. Моїми. Що ж… Така позиція теж має право бути. Творчий тандем на стенді «Твердині» з неперевершеною й геніальною Надіє Филимонівною. Це треба бачити! Харизма!!!! Люди раділи й дякували за куплені книжки. Микола Мартинюк знову розривався між десятками презентацій. Петро Коробчук керував наметом на площі перед Палацом мистецтв. А я бігав між стендами й наметами, бо люди хотіли побачити «живого автора».

Одне слово, – знову звична робота. А вона у письменників класна: пиши, роздавай автографи, «торгуй фейсом», «тринди» у мікрофон. «Жизнь маліна»! Правда, перед цим треба тисячі слів засіяти на папері. Правильних слів. Правильно засіяти. Але… То таке. Твої проблеми. «Хош пиши, хош не пиши»…

Автограф-сесія на стенді «Коронація слова» із завжди стильною Наталкою Доляк...

Презентація з автограф-сесією нових романів про пригоди Богдана Лисиці – «FaкiR» і «Гаудеамус», виконаний смертю» на стенді ПВД «Твердиня»…

Нескінченні розмови з читачами. Потенційними й постійними. Приходили люди, які чули про мої романи вперше. Купували. Брали автографи. Приходили люди, які вже мають попередні і тепер збільшують колекцію. Купували. Брали автографи. Приходили люди, які називали себе моїми фанатами. Купували. Брали автографи. Фотографувалися.

Один фрагмент «шедевральної» розмови не можу не згадати. Читач: «А можна вам поставити ідіотське питання?» Я: «Можна. Але не обіцяю, що відповідь теж буде ідіотська»…

Презентація коронаційних новинок у ресторації «Лівий берег». Де, як завжди, яблуку ніде впасти. Кожен розповідає про свої новинки. Мартинюкова «Твердиня» засвітила чотири. З них – дві мої. «Прорекли» про це зі сцени. Почули про новинки інших «коронованих». Поспівали. Випили вина…

Літературні дискусії та автограф-сесії на ринку «Південний» від «Коронації слова». Там направду було шикарно. Весела компанія: Зінаїда Луценко, Микола Мартинюк, Жанна Куява, Тетяна Логуш. Пані Тетяна подарувала мені маску вовкулаки, привізши її аж із самої вовкулацької «святая святих» – Штатівської Америки. А ми її одразу і в роботу. Першим, зрозуміло, одягнув її автор «Дворушників, або Євангелія від вовкулаки». Ніхто й не сумінівався…

Куява модерувала. Ми балувалися на сцені. Словесно й ні. В масках і без. І все це «застигло» на чудових фотороботах майстра Костянтина Семицького. Мого нового знайомого. Світлої людини. Його фотки – якісні та креативненькі!

Мартинюк теж поміряв маску. Йому теж личила. Але лишатися вовкулакою назавжди передумав.

І знову автограф-сесія. Розповіді про книги (нові і попередні)…

Роман «FakiR» ще не встигли розкупити, а вже пішли відгуки: ««FakiR» В. Васильченка – напрочуд якісний зразок сучасного детектива. Роман свіжий і цікавий, повторюся, для широкої аудиторії. Маю свій перевірений критерій оцінки тексту: якщо хочеться перечитати, значить, книжка хороша. А якщо хочеться перечитати детектив, та ще й цитувати окремі шматки… це варте того, щоб запам’ятати ім’я автора чи бодай назву його роману. Тим, хто ще не запам’ятав, звісно» (Віталія Кречун-Добра)... Гадаю, і про «Gaudeamus» скоро з’являться…

Що ж… Працюємо далі…

Читачам – читати. «Писачам» – писати. До нової зустрічі, Львове…