Головна » 2013 » Лютий » 18 » Проспекція: Реальна реальність, або «Хавать подано»
19:14
Проспекція: Реальна реальність, або «Хавать подано»

Проспекція:

Реальна реальність, або «Хавать подано»

Замість того, щоб «скігліті» (классік Азаріфф), що мова в небезпеці, краще б узялися до словників, намагалися правильніше (красивіше) говорити, викинули б затхлу «кухвайку» й купили нову куртку. І створювали довкруг себе простір рідної мови. Вишуканої. Грамотної. Навіть… солов’їної. Їй цей простір потрібен, як олігарху статусна коханка. Вона (не коханка, звісно) буде жити там, а не в законах і гучних заявах «аппазіциі» (хоч це теж потрібне)…

Якось занесло мене на презентацію однієї книжки. Виступають «письменники» і бризкають мілітарністю: «Треба боротися за мову». Я вже мовчу про негатив самого поняття «боротися» у цьому контексті. Але ж той «ніби письменник» ще й говорить з помилками, Тарапунька-Сердючка. Якщо вже так подобається «боротьба», то спочатку побори у собі «хуторянина», вивчи мову (ти ж письменник!) і будь зразком. Покажи себе. Розумного. Сильного. Грамотного. І насамперед – через потужність мови (ти ж письменник!)

Або яскравий приклад – соцмережі. Там українські україномовні українці на своїх (!) сторінках пишуть російською. Наприклад: Веремія Франчук («в інтєрєсах слєдствія імя ізмєнєно»). Місто Тернопіль. Мова – українська. Статус: «Любовь это не то, когда тебе приносят букет роз, а ты его нюхаешь. Любовь это когда тебе весь день рассказывают про 95 бензин и ты это слуша[єшь]» (останнє слово недописане; відтворив за законами рос. мови). А хіба гірше б звучало (переклад максимально наближений до оригіналу): «Кохання – це не те, коли тобі приносять букет троянд, а ти його нюхаєш. Кохання – це коли тобі увесь день розповідають про 95-й бензин, і ти це слухаєш»…

Або цитування великих людей. «Імпортних». Але ж вони не говорили російською! Цю мудрість ВЕЛИКІ сотворили рідною. А чому б тобі не подати цю вишукану й мудру фразу СВОЄЮ рідною? Але ні. Чому так? Рідна мова – не для кохання??? І не для вираження мудрості??? Смішно навіть припускати таке. А-а-а, це ж треба напинатися… Перекладати. Морочитися. Це ж скільки «головняка»…

Чия мова, того й держава...

Оксана Байрак і далі зніматиме фільми, які хтось називатиме українськими, хоч вони й російською мовою, і в кадрі там – «русскій міръ» і привезені звйозди. А свої хай грають у театрах за двадцять п’ять копійок. І вони грають. Шикарно грають. Але відомі лише затятим театралам. Віталій Лінецький, Микола Боклан… Чим не зірки? Але в головних ролях «тіпа українських» фільмів Балуєви, а Боклан – «Кушать подано»…

З мови починається нація. З мови починрається культура. З мови починається держава. Почнімо її. Створімо Державу Мови. Ця думка не претендує ні на статус відкриття, ні на Шевченківську премію. Вона навіть не

оригінальна. Але вона претендує на те, щоб бути почутою. Ще краще – зрозумілою. А найкраще – виконуваною. Ось такий примітив-імператив…

В’ячеслав Васильченко

Переглядів: 505 | Додав: В’ячеслав | Теги: Проспекція, В’ячеслав Васильченко | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]