Головна » 2013 » Жовтень » 28 » Майстерня з виготовлення людини, або Навіщо я читаю книги
13:05
Майстерня з виготовлення людини, або Навіщо я читаю книги

Майстерня з виготовлення людини,

або Навіщо я читаю книги

ЕПІГРАФ:

Дім без книг – як тіло без душі

(Марк Туллій Цицерон)

 

АНТИЕПІГРАФ:

Навіщо купувати книжки? Краще горілку. Від неї хоч якийсь толк (Невідомий автор)

 

Якось почув цікаву розповідь. Її автор їхав у поїзді. І розговорився з сусідом. Той виявився приємною людиною. Як зовні, так і «внутрішньо». Розумний, цікавий співбесідник. Але те, що він розповів про себе, вразило. Виявляється, чоловік повертається після «відсидки» в тюрмі. Коли вчорашній зек показав своє фото «до тюрми», його неможливо було впізнати. Точнісінький зарізяка. Лоб вузький, очі лихі. Тікай від такого чимдуж… Те, що «розумний і цікавий співбесідник» розповів про своє чарівне перевтілення, здалося дивовижним. Увесь час відсидки чоловік пропрацював бібліотекарем. Серед розсипів книг. І постійно читав, читав ,читав…

Покажи мені, що ти читаєш, і я скажу тобі, хто ти є, але якщо скажеш, що ти перечитав, то зможеш дізнатися про себе набагато більше (Франсуа Моріак).

Література – це «мистецтво слова». І обидві ці назви ключові. І мистецтво. І слово. Мистецтво – продукт розвитку людства. Але й вихователь його. Взаємодіючи зі світом, людина пізнавала все, що її оточувало. І себе посеред всього. Пізнане логікою пішло в розум, пізнане серцем гайнуло в душу. По-науковому мистецтво розуміють як одну з форм «суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів» (Короткий енциклопедичний словник з культури, К., 2003). Простіше кажучи, це – пропущене крізь свідомість і образно передане наше бачення світу. Усього довкола нас. І всередині. Така передача мусить на щось спиратися, мати якусь матеріальну основу. Для різних видів мистецтва основа різна. Для музики – звук. Для літератури – слово. Література – наймобільніший і найдієвіший вид мистецтва.

Любити читання – це обмінювати години нудьги, неминучої в житті, на години великої насолоди (Монтеск'є)

Для письменника слово – як для художника фарба. Він ним малює. Часто змішує їх кілька, щоб досягти потрібного відтінку, барви. Сприймання художнього тексту – процес складний, він запускає інтелектуальні й емоційні механізми. Читаючи, людина опиняється й живе у віртуальному світі – часі, просторі й інтер’єрі вигадного автором твору. Світі, якого ніколи не було і якого ніколи не буде. У світі, який міг би бути, якби люди робили так, як радять письменники. Але люди чинять інакше. Так, як підказує їм не чийсь чужий (хай і письменницький), а свій розум (якщо він є, звісно). Тому, за логікою, краще, щоб він, цей розум, «плекався» літературою. А не був безпритульним обірванцем… «Liber est mutus magister»[1]? – підказують давні імпортні мудреці. «Книга вчить, як на світі жить», – дають пораду мудреці свої. Художня книга – це досвід. Це нове народження істоти як людини. Ще один крок до закорінення у людський світ.

Кожна людина, яка вміє читати, володіє силою, щоб збільшити себе, щоб помножити шляхи, якими вона може жити, щоб зробити своє життя повним, значним і цікавим (Олдос Хакслі).

Кожен хоча б раз у житті чув геніальне: «Заговори, щоб я тебе побачив». Не так важливо, хто це сказав (Сократ, Аристотель, Цицерон чи Микола Янович Азаров). Важливо, що ця формула – своєрідний експрес-тест – працює. Завжди і всюди. Для «всіх часів і народів». Це – одвічний закон. Неспростовний і нескасовний. Із того, як людина говорить, можна дізнатися про неї дуже багато. Насамеперед, наскільки вона начитана. «Начитаний»– це той, хто «прочитав багато книжок і набув всебічних знань». Така характеристика – своєрідний знак якості. Позитивне тавро. Начитаність виявляється у різнобічності такого індивіда. Він грамотно й точно говорить, чітко й аналітично мислить, вміє зіставляти факти. Начитана людина бачить ширше і глибше. Світ для неї розкривається у всій своїй складності й багатогранності. Урешті, вона цікавий співрозмовник. Такий собі магніт. До неї тягне. Усе це з нею зробила книга.

Якщо ми стикаємося з людиною рідкісного розуму, ми повинні запитати її, які книги вона читає (Ральф Уолдо Емерсон).

Коли людина читає, із намальованих гачечків у її уяві розгортаються паронамні образні картини: морська породож чи образ чарівної богині, велична баталія чи мандрівка кам’яними джунглями мегаполісу. Звісно, при умові, що текст написаний рукою майстра. Коли людина сприймає текст, спочатку у неї з’являється значення слова, а вже потім уява вимальовує предмет, позначений цим словом. Отже, мова художнього тексту виступає системою знаків, кодом, для розкодування якого потрібні зусилля думки. Відтворення словесних образів уявою «накачує» її (як біцепс). Читання, отже, – це робота розуму. Воно поліпшує інтелект, розвиває, наділяє мудрістю. Хай і позиченою. Але хто сказав, що це погано? Власне, позичання чужої мудрості і є навчання. А народ правильно підмітив: «Він живи, вік учись». У принципі, аксіоматично, що вправи для мозку так само потрібні, як і вправи для м’язів. Розуміючи потребу читання, деякі держави запускають навіть спеціальні програми. Так, у Росії стартувала соціальна кампанія «Займайся читанням!». Порівнюючи піднесення інтелекту у результаті читання зі зміцненням організму від занять спортом, автори ідеї підготували ряд постерів, на яких крізь філософію й атрибутику спорту вустами класиків російської літератури, одягнених у спортивні костюми, запропоновано «качати» розум літературою.

Вправляючись, тренуй тіло, читаючи, тренуй розум (Джозеф Аддісон)

Класичні твори – це самонавчителі мови, адже написані майстром слова. Тут натрапляємо на зразки різних речень, бачимо, як вони сконструйовані. Через зв’язки у реченні розуміємо, що означаються нові для нас слова. Та й запам’ятовування графічного образу слова (щоб його правильно відтворити) чи того, що є розділові знаки і що їх теж треба вміти використовувати, дає читання.

Справжня поезія зачаровує силою слова, його безсмертною магією. Вона показує, наскільки безмежними є його межі. Якими барвами воно може заграти, якою новою мелодією зазвучати. Водночас важливу роль у сприйнятті поетичного тексту відіграє емоційний канал, коливання в унісон авторському. Тонко помітив цю особливість К. Ушинський: «У поетичних творах багато розуміється тільки почуттям і не може бути пояснено розумом». Майстерний художній текст приносить естетичне задоволення. Хоча у літературі є й елемент розваги. І він теж має свій позитив.

Ви не повинні палити книги, щоб знищити культуру. Просто змусьте людей не читати їх (Рей Бредбері)

У художніх книжках людина знаходить відповіді на ті питання, що її турбують. Людина вкотре прилучається до людства. Адже письменник теж мешканець нашої планети. І його шматували такі ж глобальні проблеми. Він шукав сенс життя, закохувався, одержував відмову, морочився з вибором правильного шляху. І – пройшовши через усе – знаходив відповіді. Чим поділився з читачем через своїх героїв. Ці герої стають близькими для читача. У них він знаходить свої риси, відчуває свої болі. І на їх прикладах вчитися життю.

Любов до книг – найбільша нагорода. Це надихає, збуджує, заспокоює і дає безмежні знання про світ і безцінний досвід. Це моральне світило (Елізабет Хардвік).

Симпатизуючи героєві, читач автоматично стає на його бік, долучається до племені таких же сміливих, сильних, розумних. І побувши в такій «шкурі», діючи в реальному житті, до оцінок і дій підходить з мірилом, одержаним у тому, віртуальному (книжковому) світі. Вчинити ж інакше вже не піднімається рука. Так відбувається його виховання, формування чи корекція світогляду. Пізнання себе, урешті. Читаючи, людина мандрує світами, просторами, епохами. Переноситься на інші планети. Зазирає за межу непізнаного. Багато в чому літературна класика – це фотографії своєї епохи. Але не звичайно-рядові, на паспорт чи профспілковий квиток. Ці – зроблені фотохудожником. Зупинена назавжди історія.

Пісні – це історії для душі, а книги – це історії для розуму (Ерік Піо).

Кожному доводилося чути, що якась книга перевернула чиєсь життя. Живучи у світі роману, читач стає учасником подій. Хай і споглядаючи це з відстані часу. Співпереживаючи героям, він перебирає на себе їхні емоції, відчуття, розуміння світу. Робить висновки. І рішуче береться змінювати світ. Хай лише в межах своєї долі.

Зрештою, читання – це чудовий шанс стати людиною…



[1] Книга німий вчитель (лат.).

В’ячеслав Васильченко

Переглядів: 811 | Додав: Dyrektor | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 5
1  
А правду ж написано...

2  
Дуже цікаво!

3  
Дякую, я старався))))))))

4  
Людині дано одне життя. А прочитати книжку, все одно, що прожити ще одне, друге, третє...Ось навіщо потрібні книги...щоб побути там, де не був.
Гарна стаття...написана по-доброму. Це важливо!

5  
А як же зрозуміти, які саме книжки "змайструють" з мене Людину?

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]